Приєднуйтесь.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Справа "Егмез проти Кіпру" (Egmez v. Cyprus)
У рішенні, ухваленому 21 грудня 2000 р. у справі "Егмез проти Кіпру" (1), Європейський суд з прав людини (далі - Суд) постановив, що:
_____________
(1) - У розгляді цієї справи брав участь суддя В.Г.Буткевич
(Україна).
- мало місце порушення ст. 3 Конвенції ( 995_690 ) про захист прав людини та основних свобод ( 995_690 ) (далі - Конвенція) (право не бути підданим нелюдському поводженню);
- не було порушення ч. 1 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ) (право на свободу і особисту недоторканність);
- не було порушення ч. 1 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ) (право бути негайно поінформованим про підстави арешту);
- не було порушення ч. 3 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ) (право негайно постати перед суддею);
- не було порушення ч. 4 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ) (право на судовий розгляд законності арешту);
- не було необхідності розглядати справу на предмет можливого порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_690 ) (право на справедливий судовий розгляд);
- мало місце порушення ст. 13 Конвенції ( 995_690 ) (право на ефективний засіб судового захисту).
Відповідно до ст. 41 Конвенції ( 995_690 ) Суд призначив сплатити заявнику 10000 фунтів стерлінгів як компенсацію моральної шкоди і 400 фунтів стерлінгів на відшкодування судових витрат.
Заявник, пан Еркан Егмез, є громадянином Об'єднаного Королівства і турецьким кіпріотом за національністю. Він народився у 1966 р. і проживає зараз на півночі Кіпру. Подані нижче акти були встановлені Європейською комісією з прав людини і визнані такими, що відповідають дійсності Судом та урядом Кіпру.
Групу офіцерів поліції, яка спеціалізувалася на боротьбі із злочинами, пов'язаними з незаконним обігом наркотичних речовин, було направлено заарештувати заявника у місці передачі наркотиків, що знаходилось неподалік буферної зони, яка розділяє північ і південь Кіпру. Пан Егмез під час арешту вчинив опір і спробував втікти, однак був затриманий двома офіцерами, з якими вступив у боротьбу. Один з офіцерів завдав заявнику удар пістолетом по голові, другий штовхнув його на землю, а третій одягнув на пана Егмеза наручники. Після цього заявника доставили до поліцейського відділу, а пізніше до лікарні, де був проведений медичний огляд, в результаті якого на його тілі було виявлено численні синці та інші тілесні ушкодження.
На судовому слуханні справи наступного дня було прийнято рішення про подальше тримання пана Егмеза під вартою. Наступний медичний огляд, проведений лікарем від ООН, теж підтвердив наявність у заявника серйозних тілесних ушкоджень. Однак поліцейським розслідуванням було встановлено, що ці ушкодження стали результатом застосування сили до заявника при арешті, і що застосована сила не перевищила необхідних меж. Пан Егмез звернувся до омбудсмана, стверджуючи, що на нього було вчинено насильницький, нічим не спровокований напад групи, і що під час перебування під вартою до нього застосовувалися тортури. Омбудсман дійшов висновку про неналежне поводження офіцерів поліції із заявником при арешті і під час перебування під вартою. Однак жодного кримінального чи іншого розслідування щодо цих офіцерів поліції не проводилося.
Заявник стверджував, що його було викрадено і піддано тортурам органами влади республіки Кіпр, що його ніколи не інформували про причини арешту, що він не постав негайно перед суддею відповідно до ч. 3 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ), що він не міг домогтися судового розгляду законності його затримання і що у нього не було ефективного засобу правового захисту. Таким чином, пан Егмез наполягав на фактах порушення ст. 3, чч. 1, 2, 3, 4 ст. 5, ч. 1 ст. 6 і ст. 13 Конвенції.
Уряд доводив необхідність відхилення скарг заявника щодо порушення ст. 3 Конвенції ( 995_690 ), оскільки той в цій частині не вичерпав усіх національних засобів правового захисту. Суд, однак, відхилив таке попереднє заперечення уряду на тій підставі, що пан Егмез звернувся до омбудсмана, а, отже, вичерпав всі належні національні засоби правового захисту. Хоча в принципі звернення до омбудсмана не є обов'язковим етапом використання всіх національних засобів правового захисту, однак воно повинно було привернути увагу органів державної влади, а Генеральний прокурор був готовий розглянути зазначені скарги. Отже, органи державної влади були зобов'язані провести ефективне і ретельне розслідування з метою з'ясування дійсних обставин справи, виявлення і покарання винних. І хоча розслідування омбудсмана уможливило відкриття кримінальної справи з приводу заяв пана Егмеза, прокурор утримався від такого кроку. Органи державної влади дійшли поспішного висновку про небажання заявника співпрацювати з ними у цьому напрямі і про можливість пана Егмеза у такий спосіб завадити ефективному обвинуваченню. Не зважаючи на відсутність сумнівів щодо ефективності розслідування, проведеного омбудсманом, він, однак, не мав повноважень приймати якихось рішень чи накладати стягнення на винних.
Не можна стверджувати, що органи державної влади залишались абсолютно пасивними, зіткнувшись із заявами пана Егмеза про неналежне з ним поводження. Однак, на думку Суду, їм не слід було недооцінювати значення повідомлень про вирішення питання щодо відкриття кримінальної справи стосовно офіцерів поліції, які нібито вчинили дії, що порушують ст. 3 Конвенції ( 995_690 ), для всіх зацікавлених сторін і громадськості. Жодні обставини справи не свідчили про те, що органи державної влади мали на меті залишити осіб, винних у цих діях, непокараними. Таким чином, Суд дійшов висновку, що мало місце невиконання державою обов'язку, який покладається на неї щодо організації розслідування дій, котрі можуть становити порушення ст. 3 Конвенції. Оскільки заявник шляхом звернення до омбудсмана виконав свій обов'язок використати національні засоби правового захисту перед зверненням до міжнародних інституцій, єдиним способом виправити таку ситуацію було б порушення кримінальної справи проти офіцерів поліції, що, до речі, було б закономірним наслідком подання скарги до омбудсмана.
Таким чином, попереднє заперечення уряду було відхилено.
Суд вкотре нагадав, що навіть за складних умов - таких, наприклад, як боротьба з організованою злочинністю, - тортури, нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження, категорично заборонені Конвенцією ( 995_690 ). Нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження є найменш суворою формою поведінки, яка підпадає під дію ст. 3 Конвенції. Для вирішення питання, чи мали місце тортури, Суд, в першу чергу, повинен був з'ясувати відмінність між останнім поняттям і поняттям нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Відповідно до змісту Конвенції під тортурами розуміється умисне нелюдське поводження, що спричинює дуже серйозні й нелюдські страждання. Уряд визнав, що при арешті і одразу після нього офіцери поліції піддали заявника нелюдському поводженню, застосування якого не вимагалося обставинами. Суд не вважав згадані дії поліції такими, що були спрямовані на отримання зізнання від пана Егмеза. Ушкодження заявнику були заподіяні протягом короткого періоду, який характеризувався підвищеною напругою та емоційністю стосунків учасників ситуації. Невизначеність її підсилювалася і "ретушуванням" фотокарток, поданих разом з аплікаційною формою; заявник не зміг переконливо пояснити, для чого це було зроблено (2). У кінцевому підсумку Суд дійшов висновку про відсутність для пана Егмеза довготривалих наслідків незаконних дій щодо нього з боку офіцерів поліції. Таким чином, неналежне поводження, якому було піддано заявника, не може кваліфікуватися як тортури. Однак воно є нелюдським і таким, що принижує гідність, а, отже, становить порушення ст. 3 Конвенції.
_____________
(2) - Очевидно, йдеться про часткову фальсифікацію фотокарток,
доданих заявником до його заяви в Суд, вчинену з метою підтвердити
факт тортур (прим. перекладача).
Суд вважав, що заявника було заарештовано на підставі обгрунтованої підозри у вчиненні незаконного продажу наркотичних засобів, а, отже, порушення ч. 1 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ) відсутнє.
Заявника було негайно і зрозумілою йому мовою поінформовано про причини його арешту і висунутого проти нього обвинувачення. Таким чином, не було порушення ч. 2 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ).
Порушення ч. 3 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ) не мало місця, оскільки судовий розгляд законності його арешту був проведений на наступний день після самого арешту.
Після зазначеного судового розгляду законність арешту заявника перевірялася ще двічі: один раз за ініціативою відповідних органів, а другий - за клопотанням пана Егмеза про звільнення його з-під варти. Отже, не було порушення ч. 4 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ).
Суд нагадав, що його висновок про вичерпання заявником всіх національних засобів правового захисту грунтувався на наступних міркуваннях: пан Егмез, звернувшись зі скаргою до омбудсмена, надав органам державної влади можливість провести належне розслідування, встановити і покарати винних, і саме цей шлях був би найоптимальнішим. Однак Генеральний прокурор жодним чином не відреагував на звернення заявника до омбудсмена. Отже, мало місце порушення ст. 13 Конвенції ( 995_690 ).
Суд не вважав за необхідне розглядати справу на предмет можливого порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_690 ), оскільки було визнано факт порушення права заявника на ефективний засіб правового захисту (ст. 13 Конвенції).
Відповідно до ст. 41 Конвенції ( 995_690 ) Суд призначив сплатити заявнику 10000 фунтів стерлінгів як компенсацію моральної шкоди і 400 фунтів стерлінгів - у відшкодування судових витрат.
Переклад та опрацювання рішень здійсненоу Львівській лабораторії прав людини і
громадянина НДІ державного будівництва та
місцевого самоврядування АПрН України
П.М.Рабіновичем, М.Б.Рісним, Н.І.Савчук.
Надруковано: ISSN 0132-1331,
"Право України", 2001, N 6
