ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИ ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ

Рішення комісії щодо прийнятності заяви N 41707/98 Миколи Хохлича проти України

25 травня 1999 року Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли судді:

п. М. ПЕЛЛОНПЯ, голови,

п. А. Пастора РІДРУЕХО

п. Л. КАФЛІША

п. Д. МАКАРЧИКА

п. В. БУТКЕВИЧА

п. Д. ХЕДІГАНА

пані С. БОТУЧАРОВОЇ,

а також п. В. БЕРЖЕ, секретаря секції,

беручи до уваги статтю 34 Конвенції про захист прав та основних свобод людини ( 995_004 ), беручи до уваги заяву, подану 9 лютого 1998 року Миколою ХОХЛИЧЕМ проти України і зареєстровану 15 червня 1998 року за N 41707/98,

беручи до уваги доповіді, передбачені правилом 49 Регламенту Суду ( 980_067 ), беручи до уваги зауваження, подані Урядом-відповідачем 5 січня 1999 року,

зауваження, подані заявником у відповідь 25 лютого 1999 року, та подальші зауваження, подані Урядом-відповідачем 26 березня 1999 року, після наради постановляє:

ФАКТИ

Заявник - громадянин України, 1976 року народження. Зараз перебуває у в'язниці м. Хмельницький (Україна).

У Суді його представляє пан Ігор Воскобойников, адвокат, який працює в Донецькій області.

Факти справи, наведені сторонами, можна стисло викласти таким чином.

A. Конкретні обставини справи

У лютому 1995 року міліція кілька разів затримувала заявника з різних причин, а 13 березня 1995 року його було заарештовано і поміщено в слідчий ізолятор.

9 лютого 1996 року судова колегія у кримінальних справах Хмельницького обласного суду визнала заявника винним у вбивстві двох осіб і засудила його до смертної кари.

26 березня 1996 року судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України залишила рішення суду першої інстанції без змін.

У вересні 1997 року заявникові було поставлено діагноз про захворювання на туберкульоз.

29 жовтня 1997 року прокуратура Хмельницької області повідомила матір заявника про те, що національне законодавство не передбачає можливості відвідування нотаріусом осіб, засуджених до смертної кари, 30 жовтня 1997 року цю інформацію підтвердив міністр внутрішніх справ.

10 грудня 1997 року Хмельницький обласний суд надав заявникові дозвіл на побачення з нотаріусом.

6 січня 1998 року перша Хмельницька державна нотаріальна контора підтвердила, що у період з 5 грудня 1997 року по 6 січня 1998 року жодного письмового дозволу на відвідування заявника одержано не було.

10 лютого 1998 року нотаріус відвідав заявника і засвідчив його підпис на довіреності.

B. Конституція України ( 254к/96-ВР )

Частини друга і третя статті 8 "Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується".

Частина перша статті 9 "Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України".

Частина третя статті 15 "Цензура заборонена".

Стаття 19 "Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

Стаття 22 "Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод".

Частина друга статті 29 "Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом".

Частина четверта статті 29 "Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника".

Частини друга та четверта статті 55 "Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб". "Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна".

Стаття 59 "Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура".

Частина третя статті 63 "Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду".

Частина 1 статті 64 "Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України".

С. Окремі положення національного законодавства, inter alia, на які посилався Уряд у своїх зауваженнях

Закон України "Про попереднє ув'язнення" (1993 р.) ( 3352-12 )

Стаття 1 "Попереднє ув'язнення відповідно до кримінально-процесуального законодавства України є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Порядок попереднього ув'язнення визначається цим Законом, Кримінально-процесуальним ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) і Виправно-трудовим ( 3325-07 ) кодексами України та іншими актами законодавства. Тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України ( 254к/96-ВР ), вимог Загальної декларації прав людини ( 995_015 ), інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув'язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність".

Частина четверта статті 8 "Засуджених до смертної кари тримають ізольовано від усіх осіб, які перебувають під вартою".

Частина перша статті 9 "Особи, взяті під варту, мають право: (1) на захист відповідно до кримінально-процесуального законодавства; (2) знайомитися з правилами тримання під вартою; (3) на щоденну прогулянку тривалістю одна година (вагітним жінкам і жінкам, які мають при собі дітей, неповнолітнім, а також хворим, з дозволу лікаря та за їх згодою, тривалість щоденної прогулянки встановлюється до двох годин); (4) одержувати два рази на місяць передачі або посилки вагою до восьми кілограмів та без обмежень грошові перекази і передачі; (5) купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати та без обмежень письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення; (6) користуватися власним одягом і взуттям, мати при собі документи і записи, що стосуються кримінальної справи; (7) користуватися телевізорами, одержаними від родичів або інших осіб, настільними іграми, газетами і книгами з бібліотеки місця попереднього ув'язнення та придбаними через торговельну мережу; (8) відправляти в індивідуальному порядку релігійні обряди і користуватися релігійною літературою та властивими їх віруванню предметами релігійного культу, виготовленими з малоцінних матеріалів, якщо при цьому не порушується встановлений у місцях попереднього ув'язнення порядок, а також не обмежуються права інших осіб; (9) на восьмигодинний сон в нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних та інших діях, за винятком невідкладних випадків; (10) звертатись із скаргами, заявами та листами до державних органів і службових осіб у порядку, встановленому статтею 13 цього Закону".

Стаття 11 "Особам, взятим під варту, забезпечуються побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути менше 2,5 квадратного метра, а для вагітної жінки або жінки, яка має при собі дитину, - 4,5 квадратного метра. Особам, взятим під варту, надаються безплатно за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення. В необхідних випадках їм видається одяг і взуття встановленого зразка. Медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання лікувальних закладів органів охорони здоров'я, залучення з цією метою їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань, Службою безпеки України і Міністерством охорони здоров'я України".

Частина перша статті 12 "Побачення з родичами або іншими особами може надавати взятим під варту адміністрація місця попереднього ув'язнення лише з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, в провадженні яких знаходиться справа як правило, один раз на місяць. Тривалість побачення встановлюється від однієї до двох годин".

Частина четверта статті 12 "Особа, взята під варту, має право на побачення з захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їх тривалості, з моменту допуску захисника до участі у справі, підтвердженого письмовим повідомленням особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа..."

Частина перша статті 13 "Особи, взяті під варту, можуть листуватися з родичами та іншими громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями з письмового дозволу особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа. Після набрання вироком законної сили листування здійснюється без обмежень".

Виправно-трудовий кодекс України ( 3325-07 )

Стаття 28 "Основними вимогами режиму в місцях позбавлення волі є: обов'язкова ізоляція засуджених і постійний нагляд за ними, з тим щоб виключалася можливість учинення ними нових злочинів чи інших антигромадських вчинків; точне і неухильне виконання ними своїх обов'язків; різні умови тримання, залежно від характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи і поведінки засудженого. Засуджені носять одяг єдиного зразка, їх піддають обшукові; особистий обшук провадиться особами однієї статі з обшукуваним. Кореспонденція засуджених підлягає цензурі, а посилки, передачі і бандеролі - переглядові. У виправно-трудових установах встановлюється суворо регламентований внутрішній розпорядок. Зберігання засудженими при собі грошей та цінних речей, а також предметів, які заборонено використовувати у виправно-трудових установах, не допускається. Виявлені у засуджених гроші та цінні речі вилучаються і, як правило, передаються в доход держави за мотивованою постановою начальника виправно-трудової установи, санкціонованою прокурором. Перелік і кількість предметів та речей, які засуджені можуть мати при собі, а також порядок вилучення предметів, які заборонено використовувати у виправно-трудових установах, встановлюються Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ. У порядку, встановленому цим Кодексом, засудженим дозволяється купувати за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби, мати побачення, одержувати посилки, передачі, бандеролі, грошові перекази, листуватися, відправляти грошові перекази родичам".

Частина перша статті 37 "Засудженим дозволяється купувати за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби на кошти зароблені в місцях позбавлення волі, ..., також на кошти одержані за переказами".

Стаття 41 "Засудженим, яких тримають у виправно-трудових колоніях, дозволяється одержувати протягом року: у колоніях загального режиму - сім посилок (передач), посиленого режиму - шість посилок (передач), суворого і особливого режиму - п'ять посилок (передач). Засудженим, яких тримають у виховно-трудових колоніях, дозволяється одержувати протягом року: у колоніях загального режиму - десять посилок (передач), посиленого режиму - дев'ять посилок (передач). Засудженим, які відбувають позбавлення волі в тюрмах, одержання посилок і передач не дозволяється. Засудженим, незалежно від призначеного їм виду режиму, дозволяється одержання не більш як двох бандеролей на рік, а також придбання без обмеження літератури через книготорговельну мережу. У виправно-трудових колоніях-поселеннях усіх видів кількість посилок, передач і бандеролей, одержуваних засудженими, не обмежується. Перелік продуктів харчування і предметів першої потреби, які дозволяється одержувати засудженим у посилках, передачах і бандеролях, а також порядок приймання та вручення засудженим посилок, передач і бандеролей встановлюються Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ".

Стаття 42 "Засудженим дозволяється одержувати без обмеження грошові перекази і відправляти грошові перекази родичам, а з дозволу адміністрації виправно-трудової установи і іншим особам. Одержані по переказах гроші зараховуються на особовий рахунок засудженого".

Частина друга статті 43 "В тюрмах засуджені можуть одержувати листи без обмеження їх кількості, а відправляти листи за такими нормами: на загальному режимі - один лист на місяць, на суворому режимі - один лист на два місяці".

Закон України "Про прокуратуру" ( 1789-12 )

Частина перша статті 12 "Прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав громадян і юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду".

Частина четверта статті 12 "Прийняте прокурором рішення може бути оскаржене вищестоящому прокурору, а в передбачених законом випадках-до суду".

Частина п'ята статті 12 "Після прийняття рішення по скарзі Генеральним прокурором України провадження по таких справах припиняється".

Стаття 38 "Прокурор, його заступник мають право в межах своєї компетенції витребувати із суду будь-яку справу або категорію справ, по яких вироки, рішення, ухвали або постанови набрали законної сили. За наявності підстав для перегляду справи в порядку судового нагляду прокурор приносить протест на вирок, рішення, ухвалу або постанову суду".

Частина перша статті 44 "Предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків. Прокурор, який здійснює нагляд, має право:

1) у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень".

ОСКАРЖЕННЯ

1. Посилаючись на пункти 1 (c) та 3 статті 5 і на статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), заявник скаржиться на свавільний характер його арештів. За його словами, його затримували 27 лютого, 1 і 10 березня 1995 року, але рішення про запобіжне ув'язнення було прийнято лише 13 березня 1995 року.

2. Посилаючись на пункт 1 статті 8 та статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), він скаржиться, що його матір не було повідомлено про місце його тримання під вартою протягом десяти днів після його затримання 10 березня 1995 року.

3. Заявник, посилаючись на пункт 3 (c) і (d) статті 6 Конвенції ( 995_004 ), стверджує, що порушення кримінальної справи проти нього було несправедливим і що його примусили визнати себе винним. Він стверджує, що суд відмовився допитати запропонованого ним свідка. Крім того, за його словами, з 10 березня по 25 липня 1995 року його було позбавлено можливості мати захисника.

4. Посилаючись на статті 3 і 13 Конвенції ( 995_004 ), заявник скаржиться, що, починаючи з 10 березня, його піддавали катуванню: били під час арешту, затискали руки наручниками, душили його і в такий спосіб примусили визнати себе винним. Йому відмовили в порушенні кримінальної справи у зв'язку з цими катуваннями.

5. Посилаючись на статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), заявник скаржиться, що його засудили до смертної кари за злочин, який, за його словами, він не вчиняв.

6. Заявник також скаржиться на підставі статті 14 Конвенції ( 995_004 ), що клопотання його захисника і його матері про проведення психіатричного обстеження у зв'язку з психічним захворюванням було відхилено судом, як і клопотання про приєднання до матеріалів судової справи вже існуючих медичних документів щодо його психічного здоров'я.

7. На підставі статті 3 Конвенції ( 995_004 ) він також скаржиться на умови, в яких його тримають у камері для засуджених до смертної кари в Хмельницькій в'язниці. Його помістили в камеру з чоловіком, хворим на туберкульоз у тяжкій формі, заявник заразився, і його здоров'я погіршилося. Йому не дозволяють виходити на прогулянки і отримувати від матері додаткові посилки з продуктами. Він скаржиться, що вже шість місяців його тримають в одиночній камері. Його адвокатові було відмовлено в наданні будь-якої інформації про режим, який застосовувався до заявника.

8. Посилаючись на статтю 3, пункт 3 (c) статті б, пункт 1 статті 8 та статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), заявник стверджує, що протягом більш як восьми місяців йому не дозволяли зустрітися з нотаріусом для засвідчення довіреності.

ПРОЦЕДУРА

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 17 вересня 1996 року і зареєстровано 22 січня 1998 року, 7 вересня 1998 року Комісія вирішила передати заяву для ознайомлення Уряду-відповідачу.

Письмові зауваження Уряду було подано 28 грудня 1998 після отримання додаткового часу. Заявник подав зауваження у відповідь 7 лютого 1999 року.

2 квітня 1999 року Уряд подав свої подальші зауваження. 1 листопада 1998 року відповідно до пункту 2 статті 5 Протоколу N 11 до Конвенції ( 995_004 ) справа перейшла на розгляд Суду згідно з положеннями цього Протоколу.

ЗАКОНОДАВСТВО

1. На підставі пунктів 1 (c) і 3 статті 5 та статті 13 Конвенції ( 995_004 ) заявник скаржиться на свавілля, допущене при його арешті. Він стверджує, що його затримували 27 лютого, 1 і 10 березня 1995 року, але рішення про його запобіжне ув'язнення було прийнято лише 13 березня 1995 року. Посилаючись на пункт 1 статті 8 та статтю 13 Конвенції, він скаржиться, що матері не повідомляли про місце його тримання під вартою протягом десяти днів після затримання його 10 березня 1995 року. На підставі пункту 3 (c) і (d) статті 6 Конвенції заявник стверджує, що порушене проти нього кримінальне провадження було несправедливим і що його примусили визнати себе винним.

Він стверджує, що суд відмовився допитати запропонованого ним свідка. Крім того, за його словами, з 10 березня по 25 липня 1995 року його було позбавлено можливості мати захисника. Спираючись на статті 3 і 13 Конвенції ( 995_004 ), заявник скаржиться, що його били під час затримання і примусили визнати себе винним. Йому відмовили в порушенні кримінальної справи у зв'язку з цими катуваннями. Посилаючись на статтю 13 Конвенції, заявник також скаржиться, що його засудили до смертної кари за злочин, який, за його словами, він не вчиняв. Крім того, заявник скаржиться на підставі статті 14 Конвенції, що клопотання його захисника і його матері про проведення психіатричного обстеження заявника у зв'язку з психічним захворюванням було відхилене судом, як і клопотання про приєднання до матеріалів судової справи вже існуючих медичних документів щодо його психічного здоров'я.

Уряд стверджує, що заявник був затриманий за підозрою слідчого Хмельницької прокуратури 10 березня 1995 року, про що його матір було повідомлено того самого дня. Його було взято під варту 13 березня 1995 року, про що його матері було повідомлено того ж самого дня. 10 березня 1995 року його поінформували про право користуватися послугами адвоката, але він відмовився від правової допомоги. Під час попереднього слідства і судового провадження заявник навів докази і визнав себе винним, зазначивши, що він наводить докази з власної волі і що до нього не застосовувалося жодних незаконних методів слідства.

Під час слідства і судового провадження заявник мав юридичного представника.

Уряд також стверджує, що, отримавши від батьків заявника та від самого заявника скарги про застосовані до нього незаконні методи, а саме - катування, побої, жорстоке і нелюдське поводження, примушення погрозами до наведення доказів, фальсифікація кримінальної справи і порушення кримінально-процесуального законодавства слідчими органами і судом та необгрунтоване засудження, органи кримінального переслідування та інші судові органи перевірили достовірність тверджень заявника і визнали їх необгрунтованими. Крім того, Уряд стверджує, що заявник не подав жодної скарги стосовно умов, у яких його тримали під вартою упродовж попереднього слідства. Нарешті, Уряд зазначає, що психічне здоров'я заявника було обстежене слідчими органами і судом. Судова психіатрична експертиза засвідчила можливість притягнення його до суду.

Заявник спростовує аргументи Уряду.

Суд зазначає, що скарги заявника щодо його арешту, умов, у яких його тримали під вартою під час попереднього слідства, та щодо порушеної проти нього кримінальної справи стосуються періоду до 11 вересня 1997 року, тобто до дати набуття Конвенцією ( 995_004 ) чинності для України. Однак щодо кожної Договірної Сторони Конвенція застосовується лише до тих фактів, які мали місце після набуття нею чинності для цієї сторони.

3 цього випливає, що ця частина заяви є неприйнятною ratione temporis і несумісною з положеннями Конвенції ( 995_004 ) в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.

2. Заявник також скаржиться, посилаючись на статтю 3 Конвенції ( 995_004 ), на умови, в яких його тримають у камері для засуджених до смертної кари в хмельницькій в'язниці. За його словами, його було поміщено в камеру з чоловіком, хворим на туберкульоз у тяжкій формі, заявник заразився, і його здоров'я погіршилося. Йому не дозволяють виходити на прогулянки і отримувати від матері додаткові посилки з продуктами. Він скаржиться, що його тримають в одиночній камері вже шість місяців. Його захисникові було відмовлено в надані будь-якої інформації щодо режиму, який застосовувався до заявника Уряд стверджує, що всі відповідні правила тримання під вартою, які застосовуються до заявника, включаючи обладнання камери, медичне обслуговування, відвідування і листування, регулюються статтями 1, 8, 9, 11, 12 і 13 Закону "Про попереднє ув'язнення" ( 3352-12 ) від 30 червня 1993 року, статтями 43, 43(1), 44, 45, 61, 155, 345, 397, 399 Кримінально-процесуального кодексу ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) та статтями 28, 37, 38, 40, 41 та 42 Виправно-трудового кодексу ( 3325-07 ).

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону "Про попереднє ув'язнення" ( 3352-12 ) засуджених до смертної кари тримають ізольовано від усіх інших в'язнів. В окремих випадках в одній камері можуть тримати двох в'язнів. 9 лютого 1997 року заявника було поміщено в камеру, яка відповідала цим положенням. Камеру обладнано з додержанням вимог санітарії та гігієни: її площа складає 9,75 кв.м або 29,2 куб.м, у камері є радіо, ліжко, стіл, достатнє денне та електричне освітлення, опалення, водопостачання і туалет. Камера обігрівається протягом осені й зими. Зараз заявника тримають у камері одного.

Крім того, Уряд стверджує, що заявник забезпечується триразовим харчуванням, як це передбачено частиною третьою статті 11 Закону 1993 року ( 3352-12 ), а також одягом, взуттям, постільною білизною та предметами особистої гігієни. Від квітня 1998 року йому дозволено виходити на одногодинні прогулянки і займатися фізичними вправами.

Уряд також зазначає, що медична допомога, лікування і профілактичні та протиепідемічні заходи щодо осіб, засуджених до смертної кари, організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. При цьому додається, що 13 березня і 19 серпня 1995 року заявник і ще один в'язень пройшли загальне обстеження, включаючи рентген, яке показало, що жоден з них не хворіє на туберкульоз. Заявника і другого в'язня було поміщено в одну камеру 3 лютого 1997 року, 4 липня 1997 року загальне медичне обстеження другого в'язня показало, що він хворіє на туберкульоз легенів без виділення мікробактерій. Заявника і його співкамерника розвели по різних камерах. Того самого дня заявник пройшов медичне обстеження, яке показало, що він також хворіє на туберкульоз легенів. За твердженням Уряду, заявник не міг інфектуватися від свого співкамерника, оскільки обоє захворіли одночасно. Заявника і другого в'язня знову тримали в одній камері з 29 жовтня по 14 листопада 1997 року та з 20 лютого по 14 жовтня 1998 року.

Зі слів Уряду, твердження заявника про те, що йому не дозволяють отримувати посилки від матері, не відповідають дійсності. Уряд стверджує, що особи, засуджені до смертної кари, можуть одержувати двічі на місяць посилки (передачі) вагою до 8 кг до набуття судовим вироком чинності і двічі на рік посилки (передачі) вагою до 8 кг після набуття судовим вироком чинності.

Згідно із записами, зробленими у в'язниці, заявник одержав 15 посилок і передач від своїх родичів і ніколи не скаржився на порядок одержання продуктових посилок. До того ж в'язні можуть купувати продукти і предмети туалету двічі на місяць у в'язничній крамниці в межах суми мінімального місячного заробітку, а також газети й книги без обмеження. Якість продуктів відповідає вимогам національного законодавства. Уряд зазначає, що з жовтня 1997 року по жовтень 1998 року заявник регулярно купував продукти і предмети туалету. Крім того, з березня 1996 року по жовтень 1998 року його родичі подали 28 клопотань з проханням про побачення, і всі клопотання було задоволено.

Уряд спростовує твердження заявника про те, що керівництво в'язниці відмовилося повідомити його адвоката про застосований до заявника режим тримання під вартою. 6 січня 1998 року його адвоката було повідомлено, що цей режим встановлено на підставі Закону "Про попереднє ув'язнення" ( 3352-12 ), Виправно-трудового кодексу ( 3325-07 ) та Інструкції Міністерства внутрішніх справ, а також з відома Генерального прокурора, Міністерства юстиції та Верховного Суду. Заявник не міг ознайомитися з Інструкцією, оскільки це документ із грифом "для службового користування", але йому надали докладну інформацію щодо її змісту. Уряд додає, що адвокат заявника не скаржився на те, що керівництво в'язниці відмовлялося надати інформацію з цього питання.

Крім того, Уряд зазначає, що було перевірено достовірність тверджень заявника про порушення вимог до умов тримання під вартою і визнано ці твердження безпідставними. 3 цього приводу заявник не подавав органам переслідування жодної заяви.

Заявник спростовує аргументи Уряду і заявляє, що вони містять "явну неправду", наприклад, твердження про те, що у нього вже є судимість, що його слова про те, начебто йому забороняють отримувати посилки від його матері, є безпідставними і що йому дозволяють двогодинні побачення з родичами, як це передбачено законом. Він також зазначає, що інформація, надана Урядом стосовно юридичної підстави для умов тримання під вартою осіб, засуджених до смертної кари, є неповною.

У своїх подальших зауваженнях Уряд зазначає, що жодних скарг від родичів заявника у зв'язку із забороною присилати продуктові посилки не надходило.

Уряд зауважує, що з 2 лютого 1996 року по 14 квітня 1998 року заявник одержав 15 посилок і що за період з 16 квітня 1996 року по 4 лютого 1998 року він мав 20 одногодинних побачень з родичами. Уряд також заявляє, що твердження заявника про катування є неправдивими, 25 лютого, 29 квітня та 27 жовтня 1998 року заявник письмово підтвердив, що у нього немає скарг стосовно порушень його прав, умов тримання під вартою, медичного лікування, або ж щодо катування, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження під час тримання його під вартою як засудженого до смертної кари.

Нарешті, Уряд заявляє, що попередній вирок суду про трирічне ув'язнення було скасовано відповідно до Указу Президента від 1 серпня 1994 року.

Виходячи із зроблених сторонами заяв, Суд вважає, що ця частина справи містить складні і важливі питання права та факти, що мають бути розглянуті у світлі Конвенції ( 995_004 ), і вирішення цих питань залежить від розгляду суті заяви загалом. Отже, Суд дійшов висновку, що ця частина заяви не є явно необгрунтованою в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Жодних інших підстав для визнання її неприйнятною не встановлено.

3. Нарешті, заявник скаржиться, посилаючись на статтю 3, пункт 3 (c) статті 6, пункт 1 статті 8 та статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), що протягом більше восьми місяців йому відмовляли у побаченні з нотаріусом для засвідчення довіреності. Уряд стверджує, що протягом 1997 року мати заявника неодноразово зверталася до начальника слідчого ізолятора з проханням засвідчити довіреність її сина, яка надала б право захисникові представляти його в кримінальному провадженні, яке призвело до взяття заявника під варту. Оскільки начальник не має повноважень задовольнити її прохання, справу передали до Хмельницького обласного суду, який 10 грудня 1997 року дав дозвіл на побачення заявника з нотаріусом. Це побачення відбулося 10 лютого 1998 року.

За словами заявника, всі проблеми, що постали у зв'язку з його зверненням до начальника слідчого ізолятора з проханням засвідчити довіреність на його представництво, мали штучний характер, оскільки начальники інших в'язниць засвідчують довіреності засуджених до смертної кари.

Виходячи із зроблених сторонами заяв, Суд вважає, що ця частина справи містить складні і важливі питання права та факти, що мають бути розглянуті у світлі Конвенції ( 995_004 ), і вирішення цих питань залежить від розгляду суті заяви загалом. Отже, Суд дійшов висновку, що ця частина заяви не є явно необгрунтованою в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Жодних інших підстав для визнання її неприйнятною не встановлено.

На цих підставах Суд одностайно оголошує прийнятними не розглядаючи справу по суті - скарги заявника щодо умов, у яких його тримають під вартою як засудженого до смертної кари у в'язниці м. Хмельницький;

оголошує неприйнятною іншу частину заяви.