ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Р І Ш Е Н Н Я

від 06.04.2000
 

Справа компанії Комінгерсол С.А. проти Португалії (COMINGERSOLL S.A. V. PORTUGAL)

У рішенні, ухваленому 6 квітня 2000 р. у справі Комінгерсол С.А. проти Португалії, Європейський суд з прав людини (далі - Суд) постановив, що мало місце порушення ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини ( 995_004 ) (далі - Конвенція) щодо права на справедливий судовий розгляд. Відповідно до ст. 41 Конвенції Суд присудив сплатити заявнику 1500000 португальських ескудо як відшкодування моральної шкоди.

Обставини справи

Заявник компанія Комінгерсол С.А. (Comingersol Comercio e Industria de Equipamentos S.A.), є державним підприємством, утвореним відповідно до національного законодавства Португалії. Офіс компанії знаходиться у місті Карнаксіде (Португалія).

У вчасності заявника перебувало вісім векселів, виданих фірмою A.LDA на загальну суму 6812106 португальських ескудо. Оскільки векселі не бути вчасно оплачені заявник 11 жовтня 1982 р. звернувся з позовом до Лісабонського суду першої інстанції з вимогою про примусове стягнення з фірми зазначеної суми. Відповідач звернувся до цього ж суду із зустрічною аргументованою вимогою нестягувати з нього кошти у примусовому порядку. У результаті проведення двох судових слухань 6 грудня 1982 р. та 19 червня 1986 р. суд першої інстанції вирішив справу на користь фірми A.LDA. Заявник, оскаржуючи рішення суду першої інстанції звернувся до Лісабонського апеляційного суду. 28 лютого 1989 р. даний суд скасував рішення суду першої інстанції, тим самим відмовив відповідачу в захисті від примусового стягнення з нього вексельних платежів. Фірма A.LDA подала касаційну скаргу до Верховного суду, яка, однак, була відхилена останнім 11 березня 1992 р. Рішення Верховного суду було остаточним і не підлягало оскарженню. Матеріали справи були повернуті до Лісабонського суду першої інстанції.

Тим часом, ще 2 лютого 1984 р., інша компанія звернулася до суду з вимогою не допустити примусового стягнення вексельних платежів з A.LDA. Розгляд цього позову відбувався до закінчення провадження у справі заявника проти A.LDA і триває ще й досі у Лісабонському суді першої інстанції.

Зміст рішення Суду

Палата суду, до слухання у якій була призначена справа, передала її на розгляд Великої палати, оскільки вирішення спору вимагало з'ясування питання про можливість компенсації моральної шкоди саме юридичній особі.

Заявник посилаючись на ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) оскаржував тривалість провадження у справі.

Суд з'ясував, що під час судового розгляду мали місце значні затримки, які вже самі по собі свідчить про невиправдану тривалість слухання справи. Період у 17 років та 5 місяців до винесення остаточного рішення у справі, провадження у якій ще повністю не завершено і, за своєю суттю, полягає у з'ясуванні питання про задоволення вимог стосовно примусового виконання юридичних обов'язків, а, отже, за своєю природою вимагає негайного вирішення, не може вважатися розумним.

Таким чином, виходячи із конкретних обставин справи Суд дійшов висновку щодо нерозумності строку судового провадження а, отже, про порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ).

Заявник просив стягнути 20000000 ескудо як відшкодування майнових збитків й 5000000 ескудо як компенсацію моральної шкоди. Уряд, зокрема, стверджував, що юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності - не може вимагати відшкодування моральної шкоди з цього приводу. Суд зазначив, що його рішення, яким визнається факт порушення права, покладає на державу-відповідача безумовний обов'язок припинити таке порушення і відшкодувати шкоду, заподіяну нею. Серед обставин, які Суд взяв до уваги при оцінці розміру компенсації, була майнова шкода, тобто втрати майнового характеру, що стали прямим наслідком порушення права, та немайнова шкода, що полягала у спричиненні хвилювання, незручності, невизначеності становища заявника, викликаних правопорушенням, а також у його інших втратах немайнового характеру.

У даній справі заявник не зміг довести факт наявності якоїсь майнової шкоди, завданої порушенням права, а тому ключовим питанням для Суду стала можливість заявника як юридичної особи вимагати компенсації саме шкоди моральної.

Виходячи із власних прецедентів, а також практики Комітету Міністрів Ради Європи та держав-членів організації, Суд дійшов висновку, що можливість отримання такої компенсації юридичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності - не виключається. Суд вкотре повторив, що Конвенцію ( 995_004 ) слід застосовувати та тлумачити у спосіб, який забезпечував би ефективність захисту та можливість практичної реалізації захищених нею прав. Тому, аби призначити грошову компенсацію заявнику, виходячи з принципу повного відшкодування збитків. Суд мав з'ясувати, чи передбачає право, закріплене у ст. 6 Конвенції, можливість компенсувати моральну шкоду юридичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності. З матеріалів справи випливає, що необгрунтовано тривалий строк судового провадження повинен був спричинити компанії, її директорам, власникам значні незручності та призвести до стану невизначеності хоча би у повсякденній діяльності підприємства. Компанія-заявник, зокрема, була позбавлена можливості своєчасно задовольнити свої вимоги. Більше того, питання про задоволення її вимог не вирішено ще й досі. У зв'язку з цим, Суд дійшов висновку, що перебування заявника у стані невизначеності обумовлює можливість компенсації завданих йому збитків. Виходячи із принципу справедливої компенсації, закріпленого у ст. 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд призначив сплатити заявнику 1500000 португальських ескудо як компенсацію моральної шкоди.

Переклад з англійської та опрацювання рішення здійснено у Львівській лабораторії прав людини НДІ державного будівництва і місцевого самоврядування АПрН України П.М. Рабіновичем, М.Б. Рісним та Н.І. Савчук.