РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ ДРУГА СЕКЦІЯ

Р І Ш Е Н Н Я

від 12.07.2001
     Страсбург
 

Справа "Фельдек проти Словаччини" (CASE OF FELDEK v. SLOVAKIA)

(Заява N 29032/95)

У справі "Фельдек проти Словаччини"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли судді:

п. К. Розакіс (C. Rozakis, Греція), голова

п. А. Бака (A. Baka, Угорщина)

п. Дж. Бонелло (G. Bonello, Мальта)

пані В. Стражницька (V. Straznicka, Словаччина)

п. П. Лоренцен (P. Lorenzen, Данія)

п. М. Фішбах (M. Fischbach, Люксембург)

п. А. Ковлер (A. Kovler, Росія)

та п. Е. Фріберг (E.Fribergh), секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 15 червня 2000 року та 21 червня 2000 року постановляє таке рішення, ухвалене в останній із зазначених днів:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу розпочато за заявою (N 29032/95) проти Словацької Республіки, поданою 11 вересня 1995 року до Європейської комісії з прав людини згідно з колишньою статтею 25 Конвенції про захист прав людини та основних свобод ( 995_004 ) (Конвенція) громадянином Словаччини п. Любомиром Фельдеком (Lubomir Feldek) (заявник). Заявник, який є поетом, письменником і публіцистом, пізніше став громадянином Чехії.

2. Заявника представляв п. Е. Валко (E. Valko), адвокат-практик із Братислави.

Уряд Словацької Республіки (Уряд) представляла його уповноважена особа, п. Р. Фіко (R. Fiko), якого 14 квітня 2000 року замінив у здійсненні цієї функції п. П. Вршанський (P. Vrsansky).

3. Заявник стверджував, зокрема, що було порушено його права на свободу вираження поглядів і на свободу думки та що він зазнав дискримінації у контексті провадження з приводу дифамації, яке було порушено проти нього.

4. Заяву було передано до Суду 1 листопада 1998 року, коли набрав чинності Протокол N 11 до Конвенції ( 995_004 ) (пункт 2 статті 5 Протоколу N 11).

5. Заяву було передано до другої секції Суду (пункт 1 правила 52 Регламенту Суду( 980_067 ). Зі складу цієї секції, як передбачено пунктом 1 правила 26, було сформовано палату для розгляду справи (пункт 1 статті 27 Конвенції) ( 995_004 ).

6. Рішенням від 15 червня 2000 року Комісія визнала заяву частково прийнятною.

7. Після того, як Суд проконсультувався зі сторонами і вирішив, що слухання щодо суті справи непотрібне (пункт 2 правила 59 в кінці), сторони подали додаткові спостереження щодо суті. Крім того, було отримано зауваження третьої сторони, п. Душана Слободника (Dusan Slobodnik), котрому Голова Суду надав дозвіл вступити у справу під час письмової процедури (пункт 2 статті 36 Конвенції ( 995_004 ) та пункт 3 правила 61).

ЩОДО ФАКТІВ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. У 1991 році п. Душан Слободник, літературознавець, опублікував свою автобіографію під заголовком "Репортаж з Полярного кола". У ній, між іншим, він описував своє засудження радянським військовим трибуналом у 1945 році на тій підставі, що він отримав інструкції здійснювати шпигунську діяльність після того, як у 1944 році, сімнадцятирічним юнаком, його було зараховано на військовий курс у німецькій спецшколі. У своїй книзі п. Слободник також писав про своє ув'язнення у радянському Гулагу та реабілітацію Верховним Судом Союзу Радянських Соціалістичних Республік у 1960 році. У червні 1992 року п. Слободник став міністром культури та освіти Словацької Республіки.

9. 20 липня 1992 року у газеті "Телеграф" було опубліковано вірш заявника, датований 17 липня 1992 року (день, коли було урочисто проголошено суверенітет Словацької Республіки), під заголовком "На добраніч, моя люба". В одній із строф говорилося: "У Празі в'язень Гавел відмовляється від посади президента. У Братиславі знову править прокурор. А правління однієї партії вище закону. Член СС та член ШТБ* знову обнялися один з одним".

___________________
* ШТБ (Statna bezpecnost') - таємна поліція під час комуністичного
  правління у Чехословаччині.

10. Згодом цей вірш було опубліковано ще в одній газеті. В окремих статтях два журналісти стверджували, що вираз "член СС" вжито про п. Душана Слободника.

11. 30 липня 1992 року декілька газет опублікували повідомлення, яке заявник надав напередодні Державній інформаційній службі, під заголовком "За кращий імідж Словаччини - без міністра із фашистським минулим". У ньому говорилося: "Ми неодноразово намагалися вирішити проблему, як

дотримуватися демократичних засад у (словацькому)

національному визвольному русі. Донині Словаччина найбільше

втрачала тоді, коли справи, пов'язані зі словацькою нацією,

були в руках аморальних людей, які вели нас у напрямку,

протилежному демократичному розвиткові. Ціна була високою:

наприклад, загибель бійців, що брали участь у Словацькому

національному повстанні (у 1944 та 1945 роках). Нині існує небезпека повторення цієї помилки.

Недостатньо говорити, що наш шлях до Європи полягає у

спільній праці та співробітництві у напрямку демократичного

розвитку. Це безпосередня умова, що випливає з міжнародного

права, і якщо ми не будемо дотримуватися її, ніхто в Європі

нас навіть не помітить. Я висловлюю стурбованість стосовно моєї полеміки з п.

Душаном Слободником минулого року; життя завершило її,

довело, що мої думки є слушними. Цього року п. Слободник став міністром культури та

освіти, і відразу його фашистське минуле стало відоме

громадськості. Пан Слободник так повівся у цій ситуації, що

письменник Ладислав Мнячко (Ladislav Mnacko) зміг довести, що

він брехун. Але він і досі не залишив своєї міністерської

посади, хоча у будь-якій іншій демократичній країні він би

давно мусив це зробити. Невже п. Слободник вважає, що Словаччина становить

якийсь особливий виняток і що вона є єдиною країною, яка має

право переглядати основні засади Нюрнберзького процесу, що є

обов'язковими для післявоєнного розвитку всіх інших

європейських держав? Хіба місія Словацького визвольного

повстання була помилковою?.. Чи п. Меч'яр (Meciar) вважає, що

наявність цього міністра у складі Уряду допоможе йому

переконати народи Європи у тому, що його розповіді про

демократичні наміри Уряду є серйозними? Чи доречно мати п.

Слободника у складі Уряду, якщо цей факт спричинятиме

політичну, економічну та культурну ізоляцію Словаччини? Пан Слободник любить використовувати кожну нагоду аби

говорити про поліпшення іміджу Словаччини у світі. Я цілком

згоден з ним щодо цього. Він має можливість особисто зробити

дещо для поліпшення іміджу Словаччини: піти у відставку".

12. 5 серпня 1992 року п. Слободник публічно заявив, що вчинить позов до суду за вищезазначене повідомлення.

13. В інтерв'ю, опублікованому в чеській щоденній газеті Lidove noviny.

12 серпня 1992 року, заявник, між іншим стверджував: " ...коли я говорю про фашистське минуле (п.

Слободника), я не характеризую його, я лише гадаю, що сам

факт, що він пройшов підготовку на курсах СС, підпадає під

визначення фашистського минулого. Я вважаю, що такій особі

немає чого робити в Уряді демократичної держави..."

14. У світлі призначення п. Слободника на посаду члена Уряду питання, пов'язані з його минулим, порушувалися кількома словацькими та чеськими газетами як до, так і після публікації цього матеріалу заявником. Статті з цього приводу було також опубліковано в The New York Times 22 липня 1992 року, у Tribune de Geneve 18 вересня 1992 року, в Известиях 31 серпня 1992 року, а також Австрійським агентством преси (Austrian Press Agency). Згодом The New York Times, Tribune de Geneve та Известия опублікували відгуки п. Слободника на їхні публікації.

15. 9 вересня 1992 року п. Д. Слободник вчинив до Братиславського міського суду позов проти заявника за дифамацію згідно зі статтею 11 та наступними статтями Цивільного кодексу. Пізніше він розширив позовні вимоги і стверджував, що рядки з вірша "У Братиславі знову править прокурор... А правління однієї партії вище закону... Член СС та член ШТБ знову обнялися один з одним" із вірша заявника стосуються саме його. Він також стверджував що вищезазначена інформація, опублікована у газетах, неправдиво посилається на його нібито фашистське минуле. Позивач стверджував, що заявник має сплатити вартість публікації спростування у п'яти газетах і також виплатити йому компенсацію в розмірі 250000 словацьких крон.

A. Провадження у Братиславському міському суді

16. 18 жовтня 1993 року Братиславський міський суд відхилив позов.

Суд встановив, що позивач був членом молодіжної секції партії Глінки (Hlinkova mladez) та що у лютому-березні 1945 року він навчався на курсах диверсантів у Секуле (Sekule). Суд звернув увагу на те, що "Молодь Глінки" була військовим корпусом Народної Словацької партії Глінки і що згідно із законом, тоді чинним, словацький народ брав участь у здійсненні державної влади через посередництво цієї партії. Суд зазначив, що згідно з розділом 5 Президентського указу N 5/1945 від 19 травня 1945 року юридичні особи які свідомо сприяли веденню війни Німеччиною та Угорщиною чи слугували фашистським або нацистським цілям, мали розглядатись як негідні довіри держави.

17. Міський суд далі встановив, що у травні 1945 року військовий трибунал Радянської армії засудив п. Слободника до 15 років ув'язнення на підставі того, що він відвідував курси підготовки диверсантів у Секуле та 22 березня 1945 року йому було наказано перейти лінію фронту і займатися шпигунством у радянських військах. Далі у рішенні військового трибуналу зазначалося, що він не перейшов лінію фронту, а повернувся додому у квітні 1945 року, де його було заарештовано. Міський суд також зазначив, що позивач відбував покарання у таборах колишнього Радянського Союзу до звільнення у 1953 році. У 1960 році Верховний суд Союзу Радянських Соціалістичних Республік скасував вирок і припинив провадження у справі у зв'язку з відсутністю фактичних елементів злочину.

18. У суді п. Слободник стверджував, що був членом "Молоді Глінки" лише впродовж короткого часу та що він вступив до цієї організації лише тому, що це було передумовою його участі у змаганнях з настільного тенісу. Далі він пояснив, що його викликали повісткою на курси в Секуле і що він підкорився виклику через страх за себе та свою сім'ю. Пан Слободник стверджував, що його виключили з тих курсів як ненадійного після того, як він висловив про них негативну думку. Тоді його перевезли до штабу "Молоді Глінки" у Братиславі, звідки йому дозволили повернутися додому до Банської Бистриці за умови, що він надаватиме інформацію про Радянську армію. Однак міський суд не визнав ці факти встановленими. Зокрема, він не вважав важливим доказом, що має стосунок до справи, опис подій у книзі позивача "Репортаж з Полярного кола", яку було опубліковано раніше. На його погляд, той факт що вирок 1945 року було скасовано, не доводить того, що позивач не був членом організації "Молодь Глінки" і що він не відвідував курсів у Секуле.

19. Міський суд також зазначив, що про відповідний період життя п. Слободника писала преса як у Словаччині, так і за кордоном ще до цього повідомлення заявника та що кілька разів сам п. Слободник коментував ці питання і давав інтерв'ю з цього приводу як у Словаччині, так і за кордоном. Суд дійшов висновку, що у своєму повідомленні заявник висловив свою думку, яка грунтувалася на інформації, що вже була опублікована у пресі. Це повідомлення торкалося особистості, яка обіймає високу посаду у суспільстві й тому неминуче наражається на пильну увагу до своєї особи, а іноді також на критику з боку інших членів суспільства. Виступивши з цим повідомленням, заявник здійснив своє право на свободу вираження думки, і при цьому не було невиправданого втручання у особисті права позивача.

B. Апеляційне провадження

20. Пан Слободник подав апеляцію до Верховного суду (Najvyssi sud), стверджуючи, що заявником не доведено, що у нього "фашистське минуле", та що міським судом не встановлено значення цього терміна. Пан Слободник доводив, що його було викликано для навчання на курсах у Секуле повісткою і що він залишив їх при першій же нагоді після того, як дізнався про їхню справжню мету. Він також пояснив, що у той час було проголошено воєнний стан і що людей незаконно страчували або затримували. Згідно з президентським указом члени організації "Молодь Глінки" входили до складу збройних сил і підпадали під дію військових судових та дисциплінарних норм. Позивач доводив що не вчинив нічого поганого своїй Батьківщині чи антифашистським союзникам, та дійшов висновку, що інформація заявника і його вірш є наклепницькими.

21. Заявник, зокрема, стверджував, що судам слід відмовитися від своєї усталеної практики, згідно з якою відповідач має доводити правильність своїх повідомлень у провадженні про дифамацію. Він наполягав на тому що тягар доведення має покладатися на позивача або поділятися між сторонами. Далі заявник доводив, що його повідомлення є оцінним судженням, яке грунтується на безсумнівних фактах стосовно того, що позивач був членом організації "Молодь Глінки" та що він навчався на курсах диверсантів у Секуле. Не мало значення, якою мірою позивач був охоплений діяльністю організації "Молодь Глінки" або як довго він був її членом. Важливим було те, що позивач добровільно вступив до цієї організації та що після його нібито виключення з курсів у Секуле він узяв на себе зобов'язання, як свідчить вирок радянського військового трибуналу від 19 травня 1945 року, надавати інформацію про пересування радянських військ до штабу організації "Молодь Глінки". Отже, заявник запропонував відхилити апеляцію.

22. 23 березня 1994 року Верховний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив: " ...(заявник) має погодитися з тим, що ... Душан

Слободник розмістить, якщо він вважатиме це за потрібне, в

Агенції преси Словацької Республіки, а також у п'яти газетах

на свій власний вибір, у Словаччині або за кордоном, наступну

заяву, яка має бути опублікованою за рахунок (заявника): 1) "Повідомлення (заявника) для державної інформаційної

служби, опубліковане у щоденних газетах 30 липня 1992 року, в

якому говориться: " ...Цього року п. Слободник став Міністром

культури та освіти, і відразу його фашистське минуле стало

відоме громадськості... Невже п. Слободник вважає, що

Словаччина становить якийсь особливий виняток і що вона є

єдиною країною, яка має право переглядати основні засади

Нюрнберзького процесу, що є обов'язковими для післявоєнного

розвитку всіх інших європейських держав?.." 2) Вірш під заголовком "На добраніч, моя люба", що

спричинився до вчинення позову, в частині " ...У Братиславі

знову править прокурор. А правління однієї партії вище

закону. Член СС та член ШТБ знову обнялися один з одним..."

становить брутальний наклеп і приниження громадянської

гідності, а також є невиправданим втручанням в особисте життя

позивача Душана Слободника..." <...> 4) (Заявник) зобов'язаний сплатити позивачеві

відшкодування за моральну шкоду в сумі 200000 словацьких

крон. <...>"

23. Заявникові було також видано припис сплатити судові витрати іншої сторони.

24. Верховний суд зазначив, що позивач описав відповідні події у своїй книзі "Репортаж з Полярного кола" до того, як виник спір з приводу його минулого, та що під час провадження у справ не було встановлено жодних інших фактів, які б стосувалися цієї справи.

25. На думку апеляційного суду термін "фашистське минуле" еквівалентний твердженню, що особа була фашистом у минулому. Суд вважав, що заявник сам надав обмежувальне тлумачення цьому терміну стосовно позивача а саме - тлумачення відповідно до основних засад Нюрнберзького процесу. Ці засади випливають із багатосторонньої угоди від 8 серпня 1945 року, яка також містила Статут Міжнародного військового трибуналу і яка стала частиною законодавства Чехословаччини з 2 жовтня 1947 року. Верховний суд залишив у силі обов'язковість принципу особистої відповідальності, закріпленого у цій угоді.

26. Верховний суд далі вивчав усі наявні документи та свідчення стосовно Словаччини, що використовувалися під час Нюрнберзького процесу. У цих документах він не знайшов посилання на організацію "Молодь Глінки" у зв'язку з фашистськими організаціями. Він встановив, що поширення чи здійснення фашистських теорій не було властиве статутним правилам та положенням, якими керувалася "Молодь Глінки". Якщо деякі особи й зловживали християнськими засадами, на яких ця організація була побудована, вони діяли всупереч її чинним правилам. Такі особи та, в залежності від обставин, також особи, які дозволяли, щоб їх використовували в кримінальних цілях мають нести особисту відповідальність. Проте справа позивача була зовсім іншою Верховний суд погодився з доводом останнього, що він дізнався про характер курсів у Секуле лише після того, як почав їх відвідувати.

27. Апеляційний суд визнав, що до справи не має стосунку посилання у суді першої інстанції на Президентський указ N 5/1945 від 19 травня 1945 року, оскільки цей указ стосувався лише майнових відносин (цим указом під управління держави передавалося майно осіб, яких держава вважала ненадійними).

28. Верховний суд нагадав, що у відповідний час кримінальна та моральна відповідальність регулювалася Наказом N 33 про покарання фашистських злочинців, окупантів, зрадників та колабораціоністів і про створення народного суддівського корпусу, прийнятим Словацькою Національною радою 15 травня 1945 року, а також Президентським указом N 16/1945 від 19 червня 1945 року про покарання нацистських злочинців, зрадників та їхніх пособників і про створення надзвичайних народних судів. Ці норми частково грунтувалися на принципі колективної відповідальності, але у вищезгаданих документах не згадувалася "Молодь Глінки".

29. Що стосується вірша заявника, Верховний суд зазначав, що він датований 17 липня 1992 року, тобто тим самим днем, коли було проголошено суверенітет Словацької Республіки з балкона будинку Словацької Національної ради, де був присутній також Д. Слободник. Невдовзі після того заявник написав своє повідомлення щодо минулого п. Слободника, і два журналісти розтлумачили цей вірш як опис подій під час проголошення суверенітету Словаччини. Вони стверджували, що під "членом СС" заявник мав на увазі п. Слободника. Тому суд дійшов висновку, що заявник порушив особисті права позивача цим віршем так само, як і повідомленням від 29 липня 1992 року.

30. З вимогою заявника стосовно того, що тягар доведення у справі слід покласти на позивача або принаймні поділити його між сторонами, суд не погодився, оскільки ця вимога не має підстав у внутрішньому праві та судовій практиці. Верховний суд дійшов висновку, що заявником не було доведено, начебто п. Слободник був фашистом у минулому, а також, що останній вступив у "Молодь Глінки", бо хотів брати участь у заняттях спортом, а не тому, що співчував фашистським ідеям. Щодо курсів у Секуле суд визнав що п. Слободник не закінчив їх і що справи не стосується, чи його було виключено, чи він залишив курси з власної ініціативи. Єдиний факт, який стосується справи, це те, що минуле позивача не може вважатися фашистським з цієї точки зору.

C. Провадження стосовно апеляції заявника щодо права

31. Заявник подав апеляцію щодо права, стверджуючи, між іншим, що порушено його права за статтею 10 Конвенції ( 995_004 ). Він вважав, що Верховному суду слід було дійти висновку з відповідних положень Президентського указу N 5/1945 що "Молодь Глінки" мала характер фашистської організації та що згідно з відповідними положеннями Наказів Словацької Національної ради N 1/1944 та N 4/1944 участь у будь-якій діяльності організації "Молодь Глінки" мала вважатися участю в протиправній фашистській організації. Далі він скаржився, що Верховним судом не було встановлено з достатньою певністю, чи дійсно позивача було звільнено від занять на курсах у Секуле та взяв він на себе зобов'язання здійснювати терористичну діяльність чи ні.

32. 25 травня 1995 року інша палата Верховного суду, що засідала як суд касаційної інстанції, підтвердила ту частину рішення апеляційного суду, згідно з якою позивачеві надавалося право домовитися про публікацію тексту, викладеного у рішенні від 23 березня 1994 року стосовно повідомлення заявника від 29 липня 1992 року. Щодо іншої частини рішення касаційний суд скасував рішення як першої, так і другої інстанції та повернув справу до Братиславського міського суду.

33. Касаційний суд не поділяв погляду заявника стосовно того, що слід вимагати від позивача довести, що твердження заявника є неправдивими. Далі він постановив, що будь-яка особа може вважатися такою, що має фашистське минуле, якщо він (вона) активно поширював(-ла) чи застосовував(-ла) фашизм на практиці. Просто членство в організації та навчання на курсах диверсантів, за якими не настали певні практичні дії, не може характеризуватися як фашистське минуле.

34. Оскільки заявник не зміг довести, що позивач має фашистське минуле у вищезазначеному розумінні, суд визнав, що його інформація невиправдано порушила особисті права позивача. У своєму рішенні касаційний суд визнав, що за словацькими законами "Молодь Глінки" характеризується як фашистська організація. Проте суд нагадав, що відповідні правові норми, включаючи ті, на які посилався заявник, застосовуються до фізичних осіб лише у тих випадках, якщо вони підтверджуються конкретними діями. Застосування цих норм до всіх членів таких організацій без урахування їхніх фактичних вчинків спричинило б визнання їхньої колективної вини. Суд нагадав, що до "Молоді Глінки" приймалися діти з шести років.

35. Касаційний суд вважав, що з аргументом заявника стосовно того, що його інформація є оцінним судженням, можна було б погодитися лише за умови, якби заявник чітко послався у цій інформації на конкретні факти, на яких грунтується таке можливо оцінне судження. Суд заявив, між іншим: "Вказівка на те, що позивач мав фашистське минуле, не є

оцінним судженням, заснованим на аналізі фактів, а твердженням

(заявою), зробленим без жодного одночасного підтвердження

фактичними обставинами, з яких особа, що виносить рішення,

могла б зробити висновок. Воно могло б бути оцінним судженням,

якби це повідомлення заявника супроводжувалося посиланням на

участь позивача у "Молоді Глінки" та на його навчання на

спецкурсах, тобто на діяльність, яку особа, що виносить

рішення, вважатиме такою, що становить фашистське минуле. Лише

таке повідомлення, засноване на докладних фактах, використаних

особою, яка дає це судження, буде оцінним судженням, чия

достовірність не вимагатиме доведення. Лише таке тлумачення

гарантуватиме рівновагу між свободою вираження поглядів та

правом на захист репутації особи в розумінні статті 10

Конвенції ( 995_004 )".

36. Далі суд визнав обмеження свободи заявника щодо вираження поглядів сумісним з вимогами пункту 2 статті 10 Конвенції ( 995_004 ), оскільки воно було необхідним для захисту репутації позивача згідно з Розділом 11 і наступними розділами Цивільного кодексу.

37. Стосовно вірша касаційний суд скасував рішення суду як першої, так і другої інстанції за браком доказів і постановив, що у подальшому провадженні позивач має довести, що заявник мав на увазі саме його у своєму вірші. Суд також скасував рішення апеляційного суду щодо нематеріального відшкодування та сплати судових видатків за провадження у суді, оскільки їх присудження залежало від оцінки обмежень, оскаржуваних позивачем.

D. Подальше провадження

38. 15 квітня 1996 року Братиславський міський суд ухвалив нове рішення щодо іншої частини цієї справи. Він припинив провадження стосовно вірша на підставі того, що позивач відкликав цю частину позову.

39. Далі міський суд відхилив вимогу стосовно нематеріальної шкоди, оскільки не визнав встановленим, що повідомлення заявника значною мірою принизило гідність позивача та його статус у суспільстві в значенні Розділу 13 (2) Цивільного кодексу. На думку суду, позивач не зміг довести, що значний інтерес до його особи виник внаслідок повідомлення заявника і що це не відбулося внаслідок опублікованих раніше, ніж повідомлення заявника, газетних статей та книги позивача.

40. Після розгляду питання, наскільки успішним було провадження для сторін, міський суд наказав позивачеві сплатити 56780 словацьких крон заявникові як відшкодування відповідної частини витрат останнього. Далі заявникові та позивачеві було наказано сплатити відповідно 875 і 2625 словацьких крон як компенсацію за видатки, сплачені наперед судом.

41. 25 листопада 1998 року Верховний суд затвердив рішення Братиславського міського суду: припинити провадження стосовно вірша і відхилити позовну вимогу позивача щодо нематеріальної шкоди. Верховний суд постановив, що жодна зі сторін не має права на відшкодування видатків. Далі суд наказав кожній стороні сплатити половину судових витрат, сплачених державою заздалегідь, а саме по 1750 словацьких крон. Пан Слободник подав апеляцію щодо права. Провадження триває.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО ТА ПРАКТИКА

A. Президентський указ N 5/1945

42. Зазначений вище указ було видано Президентом Бенешем (Benes) 19 травня 1945 року. Він стосувався, між іншим, запровадження національного управління майном "німців, угорців, зрадників і колабораціоністів (тих, хто співробітничав з ворогом) та певних організацій і інституцій".

43. Розділ 4 (b) відносить до категорії негідних довіри держави: "...осіб, які здійснювали діяльність, спрямовану проти

суверенітету держави, незалежності, цілісності,

демократично-республіканської форми держави або безпеки чи

захисту Чехословацької Республіки, які підбурювали інших осіб

брати участь у такій діяльності та свідомо підтримували

німецьких і угорських окупантів у будь-якій формі. Особи, що

підпадають під цю категорію, включають, наприклад...

провідних представників... "Молоді Глінки"... та інших

аналогічних фашистських організацій".

44. Розділ 5 відносить до категорії негідних довіри держави тих юридичних осіб, правління яких свідомо сприяло веденню війни Німеччиною та Угорщиною або слугувало фашистським чи нацистським цілям.

B. Цивільний кодекс та відповідна практика

45. Право на захист гідності, честі, репутації та доброго імені особи гарантується статтею 11 та подальшими статтями Цивільного кодексу.

46. Згідно зі статтею 11, кожен має право на особисту недоторканність, зокрема на захист свого життя та здоров'я, громадянської та людської гідності, приватного життя, імені та самобутності.

47. Згідно зі статтею 13 (1), кожен має право вимагати, щоб невиправдане посягання на його особисті права було припинено, а наслідки такого посягання усунуто, а також отримати відповідну сатисфакцію.

48. Стаття 13 (2) передбачає, що у випадках, коли сатисфакція, отримана за статтею 13 (1), є недостатньою, зокрема тому, що гідність особи та її статус у суспільстві значно принижено, потерпіла особа має право на компенсацію за завдану їй нематеріальну шкоду.

49. Згідно з усталеною практикою, позивач у провадженні стосовно дифамації має довести, що твердження відповідача були об'єктивно здатними вплинути на його/її права за статтею 11 Цивільного кодексу. Якщо ця вимога задовольняється відповідач зобов'язаний подати докази на підтвердження достовірності його/її тверджень, якщо він хоче, щоб захист був успішним.

ЩОДО ПРАВА

1. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 10 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

50. Заявник скаржився, що його право на свободу вираження поглядів було порушено тим, що суди задовольнили позов п. Слободника стосовно повідомлення, опублікованого 30 липня 1992 року. Він стверджував про порушення статті 10 Конвенції ( 995_004 ), яка передбачає: "1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це

право включає свободу дотримуватися своїх поглядів,

одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання

органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття

не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності

радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. 2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з

обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким

формальним вимогам, умовам, обмеженням або санкціям, що

встановлені законом в інтересах національної безпеки,

територіальної цілісності або громадської безпеки, для

охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони

здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших

осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації

або для підтримання авторитету і безсторонності суду..."

A. Наявність втручання

51. Суд визнає, що вочевидь та безсумнівно було наявне втручання у право заявника на свободу вираження поглядів, яке полягало в тому що відповідною судовою ухвалою повідомлення заявника було оголошено наклепницьким і йому було наказано опублікувати цей висновок у п'яти газетах за вибором позивача.

B. Виправдання втручання

52. Це втручання суперечило б статті 10 Конвенції ( 995_004 ), якби воно не було "передбаченим законом", не переслідувало одну або більше законних цілей, на які є посилання у пункті 2 статті 10, не було "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення такої цілі або цілей. Суд розгляне кожен із цих критеріїв по черзі.

1. "Передбачено законом"

53. Заявник доводив, що правове підгрунтя для його свободи вираження поглядів не є достатньо передбачуваним, як цього вимагає прецедентне право Суду. Зокрема, він стверджував, що словацьке право, як воно тлумачиться та застосовується національними судами, не визначає належним чином, що таке дифамація, не дає розрізнення між оцінними судженнями та фактами, а також між державними офіційними особами і приватними особами. Така передбачуваність цього обмеження може також ставитися під сумнів, тому що заявник цілком виправдано вважав, що національні суди діятимуть, дотримуючись прецедентного права Конвенції ( 995_004 ) стосовно понять справедливого коментування та тягаря доведення в аналогічних справах.

54. Уряд не погоджувався і доводив, що втручання було передбачено законом, зокрема статтею 11 та подальшими статтями Цивільного кодексу.

55. Щодо аргумента заявника про те, що національні суди не діяли, дотримуючись прецедентного права Конвенції ( 995_004 ), Суд визнав, що це питання належить розглянути нижче, при вирішенні, чи було втручання "необхідним у демократичному суспільстві".

56. Стосовно того, що заявник стверджує, що відповідне право не було достатньою мірою передбачуваним, Суд нагадує, що однією з вимог, яка випливає з вислову "передбачене законом", є передбачуваність заходу, про який ідеться. Жодна норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю: досвід показує, що цього неможливо досягти. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики (див., наприклад, рішення у справі "Реквений проти Угорщини" (Rekvenyi v. Hungary) (GC), N 25390/94, п. 34, ECHR 1999-III).

57. Оскаржуване втручання мало правове підгрунтя, а саме статті 11 та 13 (1) Цивільного кодексу. Згідно з останнім положенням, будь-яка фізична особа має право вимагати, щоб невиправдане посягання на її особисті права було припинено та усунуто наслідки такого посягання, а також отримати відповідну сатисфакцію. Розгляд будь-якої конкретної скарги щодо стверджуваного посягання і вирішення питання про відповідну сатисфакцію перебувають у межах дискреційних повноважень національних судів. Згідно з усталеною практикою, позивач у провадженні про дифамацію має довести, що твердження відповідача були об'єктивно здатними вплинути на його/її права, передбачені статтею 11 Цивільного кодексу, а тому від відповідача вимагається надати докази, які можуть довести достовірність його/її тверджень, якщо захист хоче досягти успіху. Суд переконаний, що застосування цих правових положень та практики до справи заявника не перейшло межі того, що могло б бути розумно передбачуваним за даних обставин. Відповідно це втручання було передбачено законом у розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції ( 995_004 ).

2. Законна мета

58. Суд визнає, і це не оспорювалося сторонами, що підстави, на які спиралися словацькі суди, відповідали цілям захисту особистих прав позивача, який вважав, що на нього негативно вплинуло повідомлення заявника. Отже, втручання переслідувало законну для цілей пункту 2 статті 10 ( 995_004 ) мету, а саме - "захист репутації та прав інших".

3. "Необхідне у демократичному суспільстві"

a) Аргументи в Суді

i) заявник

59. Заявник доводив, що втручання не було "необхідним у демократичному суспільстві", тому що національні суди не дотрималися принципу пропорційності між обмеженням свободи вираження поглядів та метою, закріпленою у пункті 2 статті 10 Конвенції ( 995_004 ). Зокрема, його було покарано за критику члена Уряду, стосовно якого межі прийнятної критики мають бути ширшими, ніж стосовно будь-якої приватної особи. Далі він доводив, що вільна політична дискусія є ключовою концепцією демократичного суспільства, що дискусія з приводу політичних проблем заслуговує на більший захист, ніж неполітична дискусія та що, відповідно, держава має дуже вузькі рамки для обмеження вираження поглядів.

60. Заявник стверджував, з посиланням на практику Суду, що свобода вираження поглядів застосовується також до інформації або ідей, що ображають, шокують чи хвилюють і що журналістська свобода також поширюється на можливе застосування певної міри перебільшення або навіть підбурювання.

61. Його повідомлення про минуле п. Слободника було оцінним судженням, яке він сформулював після того, як дізнався із засобів масової інформації та книги, написаної п. Слободником, про те, що останній був членом організації "Молодь Глінки" та навчався на курсах диверсантів у Секуле. Заявник вважав за необхідне висловити свою думку громадськості, яка має право бути поінформованою про минуле державного діяча. Він не діяв недобросовісно, будуючи своє повідомлення на підставі вже відомих фактів, у викладі яких, на його думку, виправдано використовувався термін "фашистське минуле".

62. На думку заявника висновок Верховного суду про те, що його повідомлення могло б розглядатись як оцінне судження лише в тому разі, якби він одночасно посилався на факти, на яких воно грунтувалося, був надто обмежувальним і помилковим. Він доводив, що тягар доведення, який покладався на нього у відповідності з національним правом, порушував його свободу вираження поглядів. З цього приводу він, зокрема, доводив, що i) Верховний суд позбавив його можливості доведення правдивості його тверджень, викрививши визначення, що саме становить фашистське минуле, і, більш того, незаконно позбавив його прийнятного "коефіцієнта похибки" при публікації повідомлень про члена Уряду, які не були позбавлені підстав або добросовісності, та що ii) від нього вимагалося довести достовірність його оцінки, хоча оцінні висновки не піддаються доведенню.

63. Зрештою, заявник підкреслював, що його повідомлення було опубліковано в контексті вільної політичної дискусії й пов'язано з проблемою, яка становила громадський інтерес, а саме - з оцінкою минулого одного з політиків. Це повідомлення переслідувало законну мету, а саме, що якщо на особу, про яку йдеться, падала хоча б тінь підозри, то вона не повинна була обіймати будь-яку державну посаду. Воно також стосувалося, у ширшому контексті, оцінки відповідної частини історії Словаччини у період Другої світової війни, що все ще є актуальним у Словаччині. Заявник дійшов висновку, що було порушено його право на свободу вираження поглядів.

ii) Уряд

64. Уряд доводив, що втручання є пропорційним законній цілі та що підстави, на які посилалися національні суди, є достатніми та доречними. На його думку, затаврування політика як особи з фашистським минулим могло б серйозно вплинути на репутацію цієї особи.

65. Уряд стверджував, що заявник опублікував своє повідомлення невдовзі після парламентських виборів 1992 року, після того, як п. Слободник став міністром культури та освіти. За твердженням Уряду, заявник знав усі факти про минуле п. Слободника задовго до виборів з книги останнього. Крім свого повідомлення про нібито фашистське минуле п. Слободника, заявник не зазначив інших фактів, що стосувалися справи, таких, як, наприклад, те, що у 1945 році п. Слободнику було 17 років, про причини його навчання на курсах у німецькій спецшколі, про його звільнення від цих курсів, його подальше засудження та відбування покарання в радянському таборі впродовж 8 років та, зрештою, про рішення Верховного суду СРСР 1960 року, яким судимість з п. Слободника було знято на підставі того, що він не вчинив злочину. Більше того, порівняння поведінки та фашистського минулого п. Слободника не грунтувалося на точних чи достовірних фактах і не відповідало добросовісній оцінці відповідних фактів.

66. Уряд нагадав, що національні суди не вимагали від заявника опублікувати спростування, що вони надали позивачеві можливість опублікувати у п'яти газетах повідомлення про наклепницький характер тверджень заявника за рахунок останнього, який, таким чином, був зобов'язаний сплатити кошти виявлення позивачем свого права.

67. Зрештою Уряд зазначив, що ця справа привернула увагу широкої громадськості у Словаччині, та наголосив, що рішення Суду щодо суті цієї заяви має преюдиційне значення для словацьких судів при вирішенні аналогічних справ.

iii) п. Д. Слободник

68. У своїх коментарях, поданих згідно з пунктом 2 статті 36 Конвенції ( 995_004 ) та пунктом 3 правила 61 Регламенту Суду ( 980_067 ), п. Д. Слободник зазначив, що він написав книгу "Репортаж з Полярного кола" у 1989-1990 роках, тобто коли він був науковцем-літературознавцем, та що її було опубліковано у 1991 році. Книга містила детальний опис відповідних подій, що мають стосунок до справи, які, на думку п. Слободника, заявник не врахував, коли публікував своє повідомлення. У цьому контексті п. Слободник доводив, зокрема, що i) він вступив до "Молоді Глінки" після того, як у травні 1944 року переміг на регіональному чемпіонаті з настільного тенісу, тому що членство у цій організації було передумовою для участі у подальших змаганнях, та ii) у 1944 році, після того, як було придушено Словацьке національне повстання та оголошено воєнний стан, він та його мати допомагали чотирьом іноземним партизанам втекти з німецького госпіталя.

69. Що стосується курсів у Секуле, то п. Слободник, боячись репресій, мусив підкоритися виклику, отриманому зі штабу "Молоді Глінки". Далі він пояснив, що дізнався про справжню мету цих курсів лише після прибуття в Секуле, що він відвідував їх лише 10 чи 12 днів та що його було звільнено від занять, коли він висловив своє негативне ставлення до курсів. У подальшому він пообіцяв представникам штабу "Молоді Глінки" надавати їм інформацію стосовно Радянської армії, оскільки хотів повернутися додому. Однак він не вів ніякої шпигунської діяльності. Пан Слободник стверджував, що ці факти підтверджуються відповідними документами, які зберігаються в архівах, і що суди першої та другої інстанції повинні були б це встановити.

70. На думку п. Слободника, заявник викривив відповідні факти, що стосуються справи, та опублікував повідомлення про його минуле тому, що у них були різні політичні переконання в контексті парламентських виборів 1992 року. Пан Слободник доводив, що хоча у 1991 році заявник публічно посилався на його книгу як "написану добрим, всепрощаючим пером християнина", через рік вона стала для нього доказом фашистського минулого п. Слободника. Отже, заявник опублікував своє повідомлення недобросовісно.

71. Зрештою, п. Слободник стверджував, що, пов'язуючи його минуле і Нюрнберзький процес, заявник грубо порушив його право на таємницю приватного життя. Більше того, заявник критикував його минуле, а не його дії як члена Уряду. Пан Слободник дійшов висновку, що втручання у право заявника на свободу було виправданим.

b) Оцінка обставин справи Судом

i) Принципи, що мають значення для справи

72. Згідно з практикою Суду свобода вираження поглядів є однією з основних підвалин демократичного суспільства і однією з основних передумов для його прогресу і самореалізації кожної особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 ( 995_004 ) вона застосовується не лише до "інформації" чи "ідей", які схвально сприймаються або вважаються необразливими чи сприймаються байдуже, а також і тих, що ображають, шокують або хвилюють. Стаття 10 захищає не лише суть висловлених ідей та інформації, а також і форму, в якій вони передаються. Ця свобода підлягає виняткам, викладеним у пункті 2 статті 10, які, проте, мають чітко тлумачитися (див. рішення у справі "Нільсен і Йонсен проти Норвегії" (Nilsen and Johnsen v. Norway) (GC), N 23118/93, п. 43, ECHR 1999-VIII; і "Легіде та Ізорні проти Франції" (Lehideus and Isorni v. France), 23 вересня 1998 року, Reports 1998-VII, п. 52, с. 2886).

73. Випробування на "необхідність у демократичному суспільстві" вимагає від Суду визначити, чи оскаржуване "втручання" відповідало "нагальній соціальній потребі", чи воно було пропорційним законній меті, що переслідувалася і чи підстави, наведені національними органами влади для його виправдання, є важливими і достатніми. При оцінюванні того, чи така "потреба" існує і яких заходів слід вжити для того, щоб її задовольнити, національним властям залишається певний діапазон оцінювання. Однак ці повноваження щодо оцінювання не є необмеженими, а супроводжуються європейським наглядом з боку Суду завдання якого - винести остаточну ухвалу щодо того чи обмеження є сумісним зі свободою вираження поглядів, яка захищається статтею 10 ( 995_004 ). Завдання Суду при здійсненні своїх наглядових функцій полягає в тому, щоб не заміняти національні органи, а скоріше переглянути в світлі статті 10 у контексті справи в цілому рішення, яких вони дійшли згідно зі своїми повноваженнями щодо оцінювання. Діючи так Суд мав переконатися, що національні органи влади застосовували стандарти, які відповідають принципам, втіленим у статті 10, і, більш того, що вони грунтували своє рішення на прийнятній оцінці фактів, які стосувалися справи (див. рішення у справі "Фогт проти Німеччини" (Vogt v. Germany), 26 вересня 1995 року серія А, N 323, с. 25-26, "Єрусалем проти Австрії" (Jerusalem v. Austria), N 26958/95, 27 лютого 2001 року, п. 33 не включено до збірника рішень з подальшими посиланнями).

74. Далі Суд нагадує, що згідно з пунктом 2 статті 10 Конвенції ( 995_004 ) можливість обмеження політичних промов або дебатів з питань, що становлять загальний інтерес невелика (див. рішення у справі "Сюрек проти Туреччини" (Surek v. Turkey) (N 1) (GC), N 26682/95, п. 61, має бути опубліковано в офіційному збірнику Суду). Більше того, межі прийнятної критики є ширшими стосовно політика, ніж стосовно приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче свідомо відкриває свої слова та вчинки пильним поглядам журналістів і широкого загалу і тому має виявляти більшу міру толерантності (див. рішення від 8 червня 1986 року у справі "Лінгенс проти Австрії" (Lingens v. Austria), серія A, N 103, с. 26 п. 42; рішення від 9 червня 1998 року у справі "Інкал проти Туреччини" (Incal v. Turkey), Reports 1998-IV, с. 1567, п. 54).

75. У своїй практиці Суд розрізняє фактичні повідомлення та оцінні судження. Тоді як реальність фактів можна продемонструвати, достовірність оцінних суджень неможливо довести. Вимогу щодо доведення істинності оцінного судження неможливо дотримати, така вимога порушує свободу вираження поглядів, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 ( 995_004 ) (див. рішення у справі "Лінгенс проти Австрії", цитоване вище, с. 28, п. 46; "Обершлік проти Австрії" (Oberschlick v. Austria), 23 травня 1991 року, серія A, N 204, с. 27, п. 63).

76. Якщо повідомлення є рівнозначним оцінному судженню, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатня фактична основа для оспорюваної заяви, оскільки навіть оцінне судження без будь-якої фактичної основи на його підтримку може бути надмірним (рішення від 24 лютого 1997 року у справі "Де Гаєс і Гейзелс проти Бельгії" (De Haes and Gijsels v. Belgium), Reports 1997-I, с. 236, п. 47; "Єрусалем проти Австрії" (Jerusalem v. Austria), цитоване вище рішення, п. 43).

ii) Застосування вищезазначених принципів до цієї справа

77. У цій справі Суд покликаний розглянути скаргу заявника на те, що рішення суду касаційної інстанції яке зобов'язувало його оплатити публікацію тексту, де його повідомлення оголошувалося наклепницьким, на порушення статті 10 Конвенції ( 995_004 ) обмежувало його свободу вираження поглядів. При здійсненні своєї наглядової функції Суд спочатку повинен, у світлі цієї справи в цілому, розглянути, чи мало місце оскаржуване втручання у право заявника на свободу вираження поглядів, в тому числі розглянути зміст повідомлення, про яке йдеться, контекст, в якому воно було зроблено, та конкретні обставини справи щодо всіх, причетних до неї.

78. Як питання загального принципу, "необхідність" будь-якого обмеження свободи вираження поглядів має бути переконливо встановлено. Звичайно, предусім національні органи влади мають оцінювати, чи є "нагальна соціальна потреба" обмеження. У справах стосовно преси національна можливість відхилення від виконання вимог Конвенції ( 995_004 ) окреслюється інтересами демократичного суспільства у забезпеченні й підтриманні вільної преси. Аналогічно ці інтереси матимуть основну вагу при визначенні, чи це обмеження було пропорційним переслідуваній законній меті відповідно до пункту 2 статті 10 "Тома проти Люксембургу" (Thoma v. Luxembourg), N 38432/97, від 29 березня 2001 року, п. 48).

79. Повідомлення заявника було опубліковано в такому контексті: невдовзі після парламентських виборів 1992 року і призначення нового Уряду (п. Слободник став у ньому міністром культури та освіти) та після проголошення декларації про суверенітет Словаччини.

80. У своєму повідомленні заявник висловлював серйозне занепокоєння з приводу дотримання демократичного характеру словацького визвольного процесу. Заявник був особливо стривожений з приводу політичних лідерів Словаччини. Він критикував п. Слободника за його нібито фашистське минуле, яке він вважав несумісним з особистими якостями члена Уряду. Заявник закликав до відставки п. Слободника, вважаючи, що інакше Словаччина може опинитися в ізоляції через сумніви, які можуть виникнути стосовно правдивості й щирості демократичних декларацій Уряду.

81. Суд зазначає, що повідомлення заявника було зроблено і опубліковано в порядку політичної дискусії з питань історії Словаччини, які хвилювали широкий загал і могли мати наслідки для її майбутнього демократичного розвитку. Більше того, хоча у самому повідомленні не було посилань на джерела, воно грунтувалося на фактах оприлюднених самим п. Слободником та пресою до публікації повідомлення заявником.

82. Щодо підстав, на які посилався касаційний суд, виправдовуючи втручання у права заявника, Суд зазначає, що він визнав, що словацьке право характеризує "Молодь Глінки" як фашистську організацію. Однак цей суд визнав, що з аргументом заявника, ніби його повідомлення є оцінним судженням, можна було б погодитися, якби це повідомлення супроводжувалося посиланням на ті факти, на яких заявник побудував свій висновок, а саме щодо членства п. Слободника в організації "Молоді Глінки" та його навчання на курсах у Секуле. Касаційний суд постановив, що в такому випадку думка висловлена заявником, не вимагала б доведення. Отже, найвища судова інстанція при вирішенні відповідної частини справи щодо суті фактично визнала, що повідомлення заявника та висловлені в ньому погляди не є позбавленими фактичної основи. Однак касаційний суд також постановив, що термін "фашистське минуле" означає, що якась особа активно пропагувала чи сповідувала фашистські ідеї. Оскільки заявник не довів, що п. Слободник має фашистське минуле у такому сенсі, його повідомлення невиправдано порушило особисті права п. Слободника.

83. Суд наголошує, що сприяння вільній політичній дискусії є дуже важливою рисою демократичного суспільства. Він приділяє найбільше уваги свободі вираження поглядів у контексті політичної дискусії та вважає, що для виправдання обмежень політичних висловлювань потрібні дуже серйозні підстави. Якщо дозволяти широкі обмеження політичних висловлювань, в окремих випадках це, безсумнівно, впливатиме на повагу до свободи вираження поглядів взагалі у цій державі.

84. Повідомлення заявника було вочевидь опубліковано саме в контексті політичної дискусії, важливої для розвитку Словаччини. Воно містило різкі слова, але не було позбавлено фактичної основи. Немає підстав припускати що воно було зроблено інакше, ніж добросовісно, переслідуючи законну мету захисту демократичного розвитку новоствореної держави, громадянином якої був заявник.

85. Суд визнає, що повідомлення заявника було оцінним судженням, достовірність якого не підлягає доведенню. Воно було зроблено у контексті вільної дискусії з питання, що становить загальний інтерес, а саме - політичного розвитку Словаччини у світлі його історичних передумов. Це повідомлення стосувалося державного діяча, міністра Уряду, стосовно якого межі прийнятної критики є ширшими, ніж для приватної особи.

86. Щодо підстав, на які посилався касаційний суд, - Суд принципово не може погодитися з його твердженням, що оцінне судження може вважатися таким, лише якщо воно супроводжується фактами, на яких це судження грунтувалося (див. пункт 35 вище). Необхідність зв'язку між оцінним судженням та фактами, що його підтримують, може змінюватися від справи до справи залежно від конкретних обставин. У цій справі Суд переконаний в тому, що оцінне судження, висловлене заявником, грунтувалося на інформації, вже знаній широкому загалу і тому, що політична біографія п. Слободника була відома й через те, що інформація про його минуле була надана ним самим у його книзі та в публікаціях у пресі, які передували повідомленню заявника. Суд не може також погодитися з обмежувальним визначенням терміна "фашистське минуле". Цей термін є широким і може викликати в уяві тих, хто його читає, різне розуміння його змісту і значення. Одним із них може бути таке розуміння, що особа брала участь у фашистській організації як її член, навіть якщо ця участь не була пов'язана з конкретною діяльністю з поширення фашистських ідей.

87. Касаційний суд не надав переконливих підстав для нагальної соціальної необхідності поставити захист особистих прав громадського діяча вище права заявника на свободу вираження поглядів та загальних інтересів у сприянні цій свободі, коли йдеться про проблеми, що мають громадську вагу. Зокрема, з рішень національних судів не випливає, що повідомлення заявника вплинуло на політичну кар'єру п. Слободника або його професійне чи особисте життя.

88. Зрештою Суд визнає, що підстави, наведені касаційним судом, не можуть вважатися достатнім і належним виправданням втручання у право заявника на свободу вираження поглядів. Таким чином, національні органи влади не врівноважили належним чином відповідні інтереси сторін.

89. Відповідно оскаржуване втручання не було "необхідним у демократичному суспільстві" в розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції ( 995_004 ).

90. Отже, було порушено статтю 10 Конвенції ( 995_004 ).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 9 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

91. Далі заявник скаржився, що було допущено порушення його права на свободу думки, яке полягало в тому, що йому було наказано оплатити публікацію тексту, де його повідомлення оголошувалося наклепницьким. Він стверджував про порушення статті 9 Конвенції ( 995_004 ), яка передбачає: "1. Кожен має право на свободу думки, совісті і

віросповідання, це право включає свободу змінювати свою

релігію або свої переконання, а також свободу сповідувати

свою релігію або свої переконання як одноособово, так і

спільно з іншими прилюдно чи приватно в богослужінні, ученні

виконанні та дотриманні релігійних і ритуальних обрядів. 2. Свобода сповідувати свою релігію або свої переконання

підлягає лише таким обмеженням, які встановлені законом і є

необхідними в демократичному суспільстві в інтересах

громадської безпеки для охорони громадського порядку,

здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".

92. Суд вважає, що оспорюваний захід становить втручання у здійснення заявником його права на свободу вираження поглядів, яке було розглянуто вище за статтею 10 Конвенції ( 995_004 ) та що стосовно статті 9 у цьому відношенні не виникає окремого питання.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 14 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

93. Заявник скаржився, що його було піддано дискримінації через його політичні погляди і що національні суди безпідставно поклали на нього тягар доведення, що вони викривили визначення терміна "фашист" та що йому довелося сплатити вартість публікації тексту, де його повідомлення оголошувалося наклепницьким. Він стверджував про порушення статті 14 Конвенції ( 995_004 ), яка передбачає: "Здійснення прав і свобод викладених у цій Конвенції

гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі,

раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших

переконань національного або соціального походження,

належності до національних меншин, майнового стану або інших

обставин".

94. Уряд наполягав на тому що скарга заявника щодо дискримінації є невмотивованою.

95. Суд розглянув цю скаргу у поєднанні зі статтями 9 і 10 Конвенції ( 995_004 ), але не виявив, що оскаржувані заходи, яких було вжито до заявника, можуть пояснюватися відмінністю у ставленні до заявника, яке б грунтувалося на його політичних поглядах або будь-яких інших відповідних підставах.

96. Відповідно, Суд дійшов висновку, що не було факту порушення статті 14 Конвенції ( 995_004 ).

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

97. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає: "Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів

до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної

Сторони передбачає лише часткову компенсацію Суд, у разі

необхідності, надає потерпілій стороні справедливу

сатисфакцію".

A. Відшкодування

98. Заявник вимагав 1000000 словацьких крон як компенсацію за матеріальну і нематеріальну шкоду. Він пояснив, що під час правління Уряду, членом якого був п. Слободник, його було звільнено з театру, де він у той час працював, та що він не міг публікувати свої книги, бо видавці, агенти з продажу та книготорговці не хотіли мати з ним справу через негативне ставлення до нього з боку посадових осіб. Далі заявник доводив, що втрата заробітку, тиск, що здійснювався на нього, та погрози йому особисто змусили його переїхати до Чеської Республіки і що він зазнав значних втрат, пов'язаних із цим переїздом.

99. Уряд відповів, що немає причинного зв'язку між стверджуваними порушеннями Конвенції ( 995_004 ) та відшкодуванням, якого вимагає заявник.

100. Суд визнав що немає достатніх доказів причинного зв'язку між порушенням статті 10 ( 995_004 ), яке він виявив, та матеріальними збитками, яких нібито зазнав заявник. Отже, цю вимогу має бути відхилено.

101. Стосовно вимоги заявника щодо компенсації нематеріальної шкоди, Суд вважає, що заявник зазнав шкоди внаслідок порушення статті 10 ( 995_004 ) через незручності, спричинені провадженням у справі та рішеннями, про які йдеться. Беручи до уваги відповідні обставини, він присуджує заявникові 65000 словацьких крон за цією статтею.

B. Судові видатки та витрати

102. Заявник вимагав 701750 словацьких крон як судові видатки та витрати. Ця сума включала 250000 словацьких крон як компенсацію судових видатків та витрат, понесених заявником у контексті провадження в органах Конвенції ( 995_004 ).

103. Уряд оспорював ці вимоги, стверджуючи, що сума, якої вимагає заявник, є надмірно завищеною та що заявник не представив жодного відповідного документа на підтримку своїх вимог.

104. Суд нагадує, що для того, щоб судові видатки та витрати було включено до суми компенсації за статтею 41 ( 995_004 ) має бути доведено що вони були дійсно понесеними та необхідними і кількісно доцільними (див., серед інших посилань, рішення у справі "Єціус проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п. 112, ECHR 2000). Суд не переконаний у тому, що цих умов було дотримано стосовно вимог заявника. Оскільки заявник вочевидь зазнав видатків і витрат як на національному рівні, так і у провадженні перед органами Конвенції, Суд, оцінивши їх на справедливій основі, присуджує заявникові загальну суму 500000 словацьких крон.

C. Відсотки в разі невчасної сплати

Згідно з наявною у Суду інформацією, встановлений законом відсоток, застосовний у Словаччині на день прийняття цього рішення, становить 17,6% річних.

НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД

1. Постановляє, п'ятьма голосами проти двох, що було вчинено порушення сталі 10 Конвенції ( 995_004 ).

2. Постановляє одностайно, що не виникає окремого питання згідно зі статтею 9 Конвенції ( 995_004 ).

3. Постановляє одностайно, що не було порушення статті 14 Конвенції ( 995_004 ).

4. Постановляє, п'ятьма голосами проти двох, що

a) держава-відповідач повинна сплатити заявникові протягом трьох місяців від дати, коли це рішення стане остаточним згідно з пунктом 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), такі суми: i) 65000 (шістдесят п'ять тисяч) словацьких крон як компенсацію за нематеріальну шкоду; ii) 500000 (п'ятсот тисяч) словацьких крон як судові видатки і витрати;

b) простий відсоток - 17,6% річних - виплачуватиметься зі спливом зазначених трьох місяців до повного розрахунку.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 12 липня 2001 року згідно з пунктами 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду ( 980_067 ).

Ерік Фріберг, секретар