Приєднуйтесь.
РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Рішення у справі "Янков проти Болгарії"
Judgment in the Case of "Yankov v. Bulgaria"
У рішенні, ухваленому 11 грудня 2003 р. у справі "Янков проти Болгарії", Європейський суд з прав людини (далі - Суд) постановив, що мали місце порушення:
- ст. 3 Конвенції про захист прав і основних свобод людини ( 995_690 ) (далі - Конвенція) щодо заборони катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання;
- ст. 10 Конвенції ( 995_690 ) щодо свободи вираження поглядів;
- ст. 13 Конвенції ( 995_690 ) щодо права на ефективний засіб правового захисту;
- п.3 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ) щодо права негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду;
- п.4 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ) щодо права на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним;
- п.5 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ) щодо захищеного позовом права на відшкодування;
- п.1 ст. 6 Конвенції ( 995_690 ) щодо права на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд постановив сплатити заявнику 8 тис. євро як компенсацію за моральну шкоду і 4 тис. євро на відшкодування судових витрат.
Заявник, Тодор Антімов Янков (Todor Antimov Yankov), є громадянином Болгарії, 1943 р.н., проживає у м. Пловдіві. Свого часу він обіймав посаду виконавчого директора сільськогосподарського інвестиційного фонду і фінансової компанії. Перед тим працював викладачем економіки, має ступінь доктора економічних наук.
12 березня 1996 р. його заарештували за підозрою у співучасті в незаконних фінансових операціях й утримували під вартою до початку судового розгляду впродовж двох років і чотирьох місяців.
Увесь цей час п. Янков безуспішно подавав клопотання про своє звільнення, зазначаючи, що всі докази було зібрано протягом перших місяців розслідування справи і тому побоювання, що надалі він перешкоджатиме здійсненню правосуддя, безпідставне, а також зауважуючи, що не має судимості, не збирається втікати (ухилятися від судочинства) з огляду на свій вік, сімейний стан та здоров'я (окрім інших захворювань він страждав на високий кров'яний тиск, артеріальний склероз, нирково-кам'яну хворобу, діабет та депресію). Крім того, заявник стверджував, що доводи про його вину недостатні й обвинувачення грунтувалося на хибному тлумаченні норм права, які застосовувались.
У лютому 1998 р. п. Янков пройшов курс спеціалізованого медичного лікування.
10 березня 1998 р. під час обшуку заявника (ще до зустрічі з адвокатом) працівник в'язниці вилучив у нього рукопис книги, яку він почав писати, на тій підставі, що заарештований мав намір передати її своєму захисникові. У тексті йшлося про затримання заявника та порушення кримінального провадження щодо нього, тюремних наглядачів було названо "відгодованими неробами" і "звичайними селюками", а тюремного поліцейського - "провінційним вискочкою". Загалом про обвинувачів та слідчих йшлося як про "безчесних людей з владними повноваженнями". Заявник зазначав, що мав намір тільки прочитати адвокатові рядки з чорнового варіанта рукопису.
Цього ж дня начальник в'язниці видав наказ про притягнення до відповідальності п. Янкова "за образливі та наклепницькі заяви щодо державних службовців, слідчих, суддів, обвинувачів та державних установ". Його помістили в одиночну камеру, поголили голову й утримували в ній до 17 березня. Він стверджує, що там не було туалету і йому доводилося використовувати відро, яке нерегулярно виносили, не було можливості дотримуватись гігієни, не вистачало світла. 19 березня 1998 р. п. Янкова доставили на відкритий судовий розгляд у районний суд з нещодавно поголеною головою.
У медичний заклад заарештований потрапив лише 25 березня 1998 р. 10 липня 1998 р. його було звільнено під заставу з огляду на поганий стан здоров'я.
30 жовтня 1998 р. районний суд м. Пловдіва визнав заявника винним, зокрема у вчиненні незаконних грошових трансферів за кордон, і засудив його до п'яти років позбавлення волі. 5 червня 2000 р. вирок було скасовано і попереднє розслідування відновлено. У листопаді 2002 р. судовий розгляд все ще не було розпочато, й відтоді Суд не отримував жодних інших відомостей щодо справи п. Янкова.
Заявник скаржився на те, що поводження, якого він зазнав, перебуваючи під вартою, суперечить ст. 3 Конвенції ( 995_690 ) щодо заборони катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання, оскільки його помістили в одиночну камеру і примусово поголили голову. Він також стверджував, що вжиті стосовно нього, через написання книги, дисциплінарні заходи є порушенням передбаченого ст. 10 Конвенції права на свободу вираження поглядів, його затримання вчинено з порушенням ст. 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність), кримінальне провадження тривало не впродовж розумного строку, що суперечить п.1 ст. 6 Конвенції. Він також посилався на порушення права на ефективний засіб правового захисту (ст. 13 Конвенції).
Суд зазначив, що заарештований після примусового гоління голови, очевидно, почувався приниженим, оскільки таким його могли бачити працівники в'язниці, заарештовані, відвідувачі, а в разі швидкого звільнення - й інші. Тож суд вирішив, що примусове гоління голів у тих осіб, які перебувають під вартою, може принижувати їхню людську гідність, породжувати відчуття скривдження й підкорення.
Зазначений вчинок адміністрації в'язниці щодо заявника не мав жодної юридичної підстави й обгрунтування. Навіть якщо адміністрація і не мала на меті принизити людину, безпідставне гоління голови заявника було саме по собі свавільним карним заходом, і тому в нього могло виникнути відчуття приниження чи підкорення. Крім того, заявник мав підстави вважати, що гоління голови було покаранням за написання критичних й образливих висловлювань про тюремних наглядачів та інших осіб. Мали значення його вік (тоді йому було 55 років), а також те, що він з'явився на публічне судове засідання вже через дев'ять днів після гоління голови.
Гоління голови та утримання п. Янкова в одиночній камері за написання згаданих критичних та образливих висловлювань було необгрунтовано суворим поводженням з ним, яке можна кваліфікувати як приниження його гідності. Отже, мало місце порушення ст. 3 Конвенції ( 995_690 ).
Суд звернув увагу на те, що заявника покарано навіть без мотивування рішення, чому його рукопис вважається наклепницьким. Хоча коментарі щодо тюремного персоналу й могли бути зневажливими, проте їх не можна вважати грубо образливими. До того ж у рукописі містилися записи автобіографічного характеру й такі, що стосувалися критики здійснення судочинства загалом та залучених до нього посадових осіб. Тому органи державної влади Болгарії повинні були виявити стриманість в оцінці дій п. Янкова.
Крім того, Суд вразило те, що заявника покарали лише за запис власних думок в особистому рукописі, який на момент вилучення ще нікому не був показаний. Отже, заявник не розголошував і не поширював жодної образливої чи наклепницької інформації, зокрема серед заарештованих. До того ж це була лише чернетка, не готова до опублікування, і тому вона не становила небезпеку поширення, якби навіть її винесли з в'язниці.
Хоча представники адміністрації, котрі читали вилучений у
п. Янкова рукопис, і відчули зневагу до себе у деяких
висловлюваннях, однак важко погодитися, що це була адекватна
підстава покарати автора. Державні службовці не повинні керуватися
особистими негативними почуттями. Справедливого балансу між правом
заявника на свободу вираження переконань та потребою підтримувати
авторитет судової системи й охороняти репутацію державних
службовців у цьому випадку не було дотримано. Караючи особу, котра
утримувалася під вартою сім діб в одиночній камері, за дещо
образливі висловлювання у приватному рукописі, органи державної
влади переступили межу допустимого розсуду, адже у записах
містилася здебільшого загальна критика судової системи і вони не
поширювалися серед інших заарештованих. Таким чином, було порушено
ст. 10 Конвенції ( 995_690 ).
Уряд Болгарії не довів, що у заявника існував ефективний засіб правового захисту від гоління його голови, тому вчинок адміністрації в'язниці не мав жодних юридичних підстав.
Щодо питання про свободу вираження поглядів заявника Суд зазначив, що рукопис був вилучений відразу, а п. Янкова поміщено в одиночну камеру негайно після того, як було видано наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Не доведено, що заарештований мав змогу оскаржити це рішення до того, як покарання буде виконано. Тоді й аж до 2002 р. болгарське законодавство не передбачало жодної можливості судового оскарження рішення про ув'язнення заарештованого в одиночну камеру за вчинення дисциплінарного правопорушення.
Встановивши, що заявник не мав ефективного правового засобу захисту ні від поводження, що принижувало гідність, ні від втручання в його свободу вираження переконань, Суд вирішив, що було порушено ст. 13 Конвенції ( 995_690 ).
Після арешту заявник постав перед слідчим, який не мав повноважень ухвалювати рішення про утримання його під вартою. Ні слідчий, ні обвинувач, котрий затвердив рішення про взяття п. Янкова під варту, не були достатньо незалежними та безсторонніми з огляду на їхню роль у процесі обвинувачення та потенційну участь у кримінальному переслідуванні. Таким чином, порушено п.3 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ), оскільки заявник негайно не постав перед суддею чи іншою посадовою особою, уповноваженою законом здійснювати судову владу.
Суд встановив, що без наведення жодних обгрунтованих фактів, посилаючись лише на законодавчу презумпцію про покладення саме на заявника обов'язку доведення відсутності навіть гіпотетичної небезпеки втечі (ухилення від правосуддя), повторного вчинення злочину чи змови, йому було продовжено строк тримання під вартою без достатніх підстав.
Національні суди застосовували також положення ч.3 ст. 152 Кримінально-процесуального кодексу Болгарії, згідно з яким будь-яка можливість звільнення з-під варти особи, щодо якої порушено більше ніж одну кримінальну справу, виключалася. Тож питання про виділення кримінальних справ у кілька окремих проваджень чи, навпаки, їх об'єднання в одне входило до повноважень органів обвинувачення і не могло контролюватися судами. Тому Суд визнав, що не було обгрунтовано причини тримання під вартою заявника протягом двох років і майже чотирьох місяців. Отже, було порушено п.3 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ) ще й через те, що попереднє ув'язнення п. Янкова не було повністю обгрунтоване і тривало надто довго.
Суд звернув увагу на те, що хоча заявник наводив аргументи, які б давали підстави сумніватися в необхідності його затримання, національні суди не брали до уваги жоден із них, вважаючи їх неістотними для вирішення питання про законність тримання під вартою. Оскільки суди не врахували конкретних фактів, які могли б поставити під сумнів законність затримання, то було порушено п.4 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ).
Встановивши, що у болгарському законодавстві не передбачено механізму стягнення компенсації за тримання заявника під вартою, Суд вирішив, що було порушено п.5 ст. 5 Конвенції ( 995_690 ).
З огляду на те, що кримінальне провадження тривало щонайменше шість років та п'ять місяців, Суд вирішив, що було порушено п.1 ст. 6 Конвенції ( 995_690 ).
