- Перша Директива Ради 73/239/ЄЕС "Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування, іншого, ніж страхування життя" від 24 липня 1973 року
- Розділ I Загальні положення
- Стаття 1
- Стаття 2
- Стаття 3
- Стаття 4
- Стаття 5
- Розділ II Правила, що застосовуються до компаній, головні офіси яких розташовані у Співтоваристві
- Стаття 6
- Стаття 7
- Стаття 8
- Стаття 9
- Стаття 10
- Стаття 12
- Стаття 13
- Стаття 14
- Стаття 15
- Стаття 15a
- Стаття 16
- Стаття 17
- Стаття 18
- Стаття 19
- Стаття 20
- Стаття 22
- Розділ III A Правила, що застосовуються до представництв або філій,
- Стаття 23
- Стаття 24
- Стаття 25
- Стаття 26
- Стаття 27
- Стаття 28
- Стаття 28a
- Стаття 29
- Розділ III B Правила, що застосовуються до дочірніх компаній материнських компаній, які підлягають регулюванню законами третіх країн та до придбання участі такими материнськими компаніями
- Стаття 29a
- Стаття 29b
- Розділ IV Перехідні та інші положення
- Стаття 30
- Стаття 31
- Стаття 32
- Розділ V Заключні положення
- Стаття 33
- Стаття 34
- Стаття 35
- Стаття 36
- Стаття 37
- Стаття 38
- C. Додаткові ризики
Увійдіть, щоб зручно організувати та зберігати закони і судові рішення. Це безкоштовно.
Приєднуйтесь.
Зберігайте закони у приватних списках для швидкого доступу. Діліться публічними списками з іншими.
Перша Директива Ради 73/239/ЄЕС "Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування, іншого, ніж страхування життя" від 24 липня 1973 року
( Щодо змін додатково див. Директиви Ради 76/580/ЄЕС ( 994_283 ) від 29.06.76 92/49/ЄЕС ( 994_290 ) від 18.06.92 )
Директивою Ради 76/580/ЄЕС від 29 червня 1976 року ( 994_283 )
Директивою Ради 84/641/ЄЕС від 10 грудня 1984 року
Директивою Ради 87/343/ЄЕС від 22 червня 1987 року
Директивою Ради 87/344/ЄЕС від 22 червня 1987 року ( 994_288 )
Другою Директивою Ради 88/357/ЄЕС від 22 червня 1988 року ( 994_188 )
Директивою Ради 90/618/ЄЕС від 8 листопада 1990 року
Директивою Ради 92/49/ЄЕС ( 994_290 ) від 18 червня 1992 року
Директивою Європейського Парламенту та Ради 95/26/ЄС від 29 червня 1995 року
Директивою Європейського Парламенту та Ради 2000/26/ЄС від 16 травня 2000 року ( 994_220 )
РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,
Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства ( 994_017 ) і, зокрема, статтю 57 (2) цього Договору,
Беручи до уваги Загальну програму1 скасування обмежень на свободу підприємництва і, зокрема її Розділ IV С;
Беручи до уваги пропозицію від Комісії,
Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту2;
Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального комітету3;
_______________
1 OJ No 2, 15.1.1962, р. 36/62;
2 OJ No C 27, 28.3.1968. р. 15;
3 OJ No 158, 18.7.1967, р. 1.;
Оскільки з огляду на Загальну програму відміна обмежень на відкриття представництв та філій у випадку прямого страхування, залежить від узгодження умов започаткування і ведення діяльності у цій сфері; оскільки таке узгодження повинно бути здійснене в першу чергу щодо прямого страхування, іншого ніж страхування життя;
Оскільки для полегшення започаткування і ведення діяльності у сфері страхування важливо зменшити певні розбіжності, які існують між національними законодавствами з питань здійснення нагляду; оскільки для того, щоб досягти цієї мети, і одночасно забезпечити адекватний захист застрахованим і третім сторонам в усіх державах-членах, бажано узгодити, зокрема, положення, які стосуються фінансових гарантій, що вимагаються від страхових компаній;
Оскільки класифікація ризиків в різних видах страхування є необхідною для того, щоб визначити, зокрема, види діяльності, які підлягають обов'язковому ліцензуванню, і мінімальний розмір гарантійного фонду, встановленого відповідно для конкретного виду страхування;
Оскільки бажано вилучити із застосування цієї Директиви асоціації взаємного страхування, які з огляду на свій юридичний статус виконують відповідні вимоги щодо безпеки та фінансових гарантій; оскільки надалі бажано вилучити деякі заклади в кількох державах-членах, що охоплюють своєю діяльністю тільки дуже обмежений сектор, і обмежені законом до певної території або певних осіб;
Оскільки різні закони містять різні правила щодо одночасно страхування здоров'я, кредитного страхування і поручительства і страхування стосовно звернення стягнення на треті сторони і юридичний захист, чи поєднання одного виду страхування з іншим або з іншими видами страхування; оскільки подальше існування таких розбіжностей після скасування обмежень на право на здійснення підприємницької діяльності у видах, інших ніж страхування життя, означатиме, що перешкоди для здійснення підприємницької діяльності будуть продовжувати існувати; оскільки рішення цієї проблеми необхідно шукати у подальшому узгодженні, яке слід здійснити у відносно короткий проміжок часу;
Оскільки необхідно поширити нагляд в кожній державі-члені на всі види страхування, до яких застосовується ця Директива; оскільки такий нагляд є неможливим, допоки компанія таких видів страхування не отримуватиме ліцензію; оскільки тому необхідно визначити умови надання або відкликання такої ліцензії; оскільки необхідно передбачити право звернення до суду у випадку відмови у наданні або відкликання такої ліцензії;
Оскільки бажано передбачити для видів страхування, відомих як транспортні види під номерами 4, 5, 6, 7 і 12 в пунктах A Додатка, і у видах кредитного страхування під номерами 14 і 15 в пункті A Додатка, більш гнучкі правила з огляду на безперервні коливання в умовах, що впливають на товари і кредит;
Оскільки пошук загального методу підрахунку технічних резервів в даний момент є предметом досліджень на рівні Співтовариства; оскільки з цієї причини видається бажаним досягти узгодження в цьому питанні, як і в питаннях, що стосуються визначення категорій інвестицій і оцінки активів для подальших Директив;
Оскільки необхідно, щоб страхові компанії володіли, крім технічних резервів достатніх сум для виконання своїх андеррайтингових зобов'язань, додатковим резервом, відомим як маржа платоспроможності і представленим вільними активами для того, щоб протистояти коливанням; оскільки для того, щоб забезпечити, що вимоги, накладені для таких цілей визначені відповідно до об'єктивних критеріїв, за яких компанії однакового розміру знаходяться в однакових конкурентних умовах, бажано забезпечити, щоб така маржа була пов'язана з загальним обсягом діяльності компанії і була визначена з посиланням на два гарантійних показники, один з яких грунтується на преміях та інший на вимогах;
Оскільки бажано вимагати мінімальний гарантійний фонд, співвіднесений з розміром ризику у видах страхування, які застосовуються, щоб гарантувати, що компанії володіють адекватними ресурсами при заснуванні, і що в подальшій діяльності маржа платоспроможності не буде знижуватися нижче мінімального гарантійного рівня;
Оскільки необхідно передбачити положення для випадків, коли фінансовий стан компанії стає таким, що важко виконати андеррайтингові зобов'язання;
Оскільки узгодженні правила, які стосуються започаткування і ведення діяльності прямого страхування в межах Співтовариства повинні, загалом, застосовуватися до всіх компаній, що виходять на ринок, і згодом до представництв і філій, якщо головний офіс компанії розташований за межами Співтовариства; оскільки, тим не менше, бажано стосовно методів нагляду прийняти спеціальне положення щодо таких представництв або філій з огляду на той факт, що активи компаній, яким вони належать, розміщені за межами Співтовариства;
Оскільки, однак, бажано дозволити послаблення таких спеціальних умов, одночасно дотримуючись принципу, що такі представництва і філії не повинні одержувати більш сприятливого ставлення, ніж компанії в межах Співтовариства;
Оскільки певні перехідні положення вимагаються для того, щоб, зокрема, дозволити малим і середнім компаніям, які вже існують, адаптуватися до вимог, які повинні бути накладені державами-членами відповідно до цієї Директиви, згідно із застосуванням статті 53 Договору ( 994_017 );
Оскільки важливо гарантувати однакове застосування узгоджених правил і забезпечувати в цьому аспекті тісну співпрацю між Комісією і державами-членами у цій галузі;
1. Ця Директива стосується започаткування і ведення самостійної діяльності зі прямого страхування, включаючи надання допомоги, про яку йдеться у п. 2, що ведеться страховими компаніями, що здійснюють підприємницьку діяльність на території держави-члена або прагнуть цього.
2. Діяльність з надання допомоги є надання допомоги особам, які стикаються з труднощами під час подорожування, коли вони знаходяться поза домівкою або поза місцем постійного проживання. Вона полягає у взятті зобов'язання, за умови попередньої виплати премії, негайно надати бенефіціару можливу допомогу відповідно до договору про надання допомоги, коли особа стикається з труднощами внаслідок випадкової події, у випадках та відповідно до умов, визначених у договорі.
Допомога може полягати у здійсненні готівкових виплат чи інших подібних діях. Інші подібні дії можуть бути виконані за допомогою персоналу та обладнання особи, що їх здійснює.
Діяльність з надання допомоги не включає обслуговування, утримання, післяпродажне обслуговування або саме зазначення чи надання допомоги у якості посередника.
3. Класифікація за видами діяльності, про які йде мова у цій статті, відображені у Додатку.
Ця Директива не застосовується до:
1. Наступних видів страхування:
(a) Страхування життя, тобто галузі страхування, що складається, зокрема, зі страхування на випадок досягнення передбаченого віку, страхування тільки на випадок смерті, страхування на випадок досягнення передбаченого віку або смерті до досягнення цього віку, страхування життя з виплатою премій, тонтіни, страхування шлюбу, страхування на випадок народження дитини;
(c) Додаткове страхування, що здійснюється компаніями по страхуванню життя, тобто, страхування на випадок травмування, включаючи непрацездатність, страхування на випадок смерті, що настає в результаті нещасного випадку, страхування у разі недієздатності, що настає в результаті нещасного випадку або хвороби, якщо такі різні види страхування передбачені як додаткові до страхування життя;
(d) Страхування, що складає частину передбаченої законом системи соціального страхування;
(e) Вид страхування, що здійснюється в Ірландії і Об'єднаному Королівстві Великобританія відомі як "страхування здоров'я на довгостроковій основі, що не може бути анульоване".
(a) операції з погашення капіталу як передбачено законом в кожній державі-члені;
(b) операції товариств взаємного страхування, а також закладів взаємодопомоги, де розміри страхової допомоги залежать від доступних ресурсів, а внески членів визначаються на основі однакової ставки;
(c) операції, що здійснюються організаціями, які не є юридичними особами, з метою забезпечення взаємного страхування своїх членів без сплати премій чи створення технічних резервів;
(d) до подальшого узгодження, операції з експортного кредитного страхування за рахунок або при підтримці держави.
3. У діяльності з надання допомоги відповідальність обмежується наступними операціями, здійснюваними у разі нещасного випадку чи поломки автотранспортного засобу, що звичайно відбувається на території держави-члена компанії, що надає покриття:
- надання допомоги на місці поломки, при якій компанія, що надає покриття, у більшості випадків, використовує власний персонал та обладнання,
- перепровадження транспортного засобу до найближчого найбільш прийнятного пункту, де його можна відремонтувати, та можливий супровід, звичайно засобами, які використовуються при наданні допомоги, водія та пасажирів до найближчого пункту, з якого вони зможуть продовжити подорож, використовуючи інші засоби,
- якщо передбачено державою-членом компанії, що надає покриття, - перепровадження транспортного засобу при можливому супроводі його водієм та пасажирами до їх домівки, пункту відправлення чи пункту призначення, що знаходяться на території тієї ж держави, якщо тільки такі операції здійснюються компанією, що потрапляє у сферу регулювання цієї Директиви.
У випадках, зазначених у перших двох абзацах, умова, щоб нещасний випадок чи поломка мали місце на території держави-члена компанії, що надає покриття (a) не застосовується, якщо остання є органом, членом якого є бенефіціар і допомога при поломках та перепровадження надається подібним органом відповідної держави за пред'явленням членської картки та без сплати додаткової премії на основі взаємної угоди;
(b) не перешкоджає наданню такої допомоги у Ірландії та Сполученому Королівстві єдиним органом, що діє у обох державах.
За обставин, зазначених у третьому абзаці, у випадках, коли нещасний випадок чи поломка трапились на території Ірландії, чи, у випадку Сполученого Королівства, - на території Північної Ірландії, транспортний засіб при можливому супроводі його водієм та пасажирами може бути перепроваджений їх домівки, пункту відправлення чи пункту призначення на будь-якій з цих територій.
Більш того, положення Директиви не стосуються операцій надання допомоги, що здійснюються у разі нещасного випадку чи поломки транспортного засобу, яка полягає у перепровадженні транспортного засобу, що потрапив у аварію або зламався поза територією Великого Герцогства Люксембург, при можливому супроводі його водієм та пасажирами до їх домівки, якщо такі операції здійснюються Автомобільним Клубом Великого Герцогства Люксембург.
Компанії, що потрапляють у сферу дії цієї Директиви, можуть займатись діяльністю, про яку йде мова у цьому пункті лише у випадку отримання ними ліцензії для виду 18 пункту A Додатка не завдаючи шкоди пункту C зазначеного Додатка. У цьому випадку ця Директива застосовується до відповідних операцій.
1. Ця Директива не застосовується до взаємних асоціацій, які відповідають всім наступним умовам:
(a) статут повинен містити положення щодо залучення додаткових внесків чи зменшення їх переваг;
(b) їх діяльність не охоплює ризики відповідальності, окрім випадків, коли вони становлять супутнє покриття у рамках значення пункту C Додатка чи кредитні ризики та ризики поручителя;
(c) прибуток із щорічних внесків за діяльність, що охоплюється цією Директивою, не повинен перевищувати 5 мільйонів євро;
(d) принаймні половина доходу від внесків від діяльності, що охоплюється цією Директивою, повинна надходити від осіб, які є членами взаємних асоціацій.
Ця Директива не застосовується до компаній, які відповідають наступним умовам:
- компанія не веде діяльності, що підпадає під сферу застосування цієї Директиви, окрім описаної у виді 18 пункту A Додатка,
- діяльність ведеться виключно на місцевій основі та полягає у натуральній допомозі, і
- загальний річний дохід, отриманий від діяльності з надання допомоги особам, які стикаються з труднощами, не перевищує 200000 євро.
Незважаючи на це, положення цієї Статті не перешкоджають компаніям взаємного страхування звертатися за отриманням чи продовжувати діяти за ліцензією у відповідності до цієї Директиви.
Ця Директива не застосовується до компаній, які відповідають наступним умовам:
- компанія не веде діяльності, що потрапляє у сферу застосування цієї Директиви, крім визначеної у виді 18 п.A Додатка;
- така діяльність ведеться виключно на місцевому рівні і полягає лише у отриманні натуральної винагороди; та
- загальний річний доход, отриманий за рахунок діяльності з надання допомоги особам, що потрапили у труднощі, не перевищує 200000 ЕКЮ.
2. Ця Директива, більше того, не застосовується до асоціацій взаємного страхування, які уклали з іншими асоціаціями такого ж типу угоду, що передбачає повне перестрахування страхових полісів, випущених ними, або відповідно до якої концесійна компанія повинна виконати зобов'язання за такими полісами замість компанії, яке передає ризик у перестрахування.
В такому випадку, до концесійної компанії застосовуються правила цієї Директиви.
Ця Директива не застосовується до наступних закладів, якщо тільки до їх статутів або закону не внесено зміни щодо правоздатності:
Наведені нижче заклади згідно з публічним правом є монополістами (Monopolanstalten):
1. Badische Gebaudeversicherungsanstalt, Karlsruhe,
2. Bayerische Landesbrandversicherungsanstalt, Munich,
3. Bayerische Landestierversicherungsanstalt, Schlachtviehverischerung, Munich,
4. Braunscheigische Landestierversicherungsanstalt, Schlachtviehverisicherung, Munich,
5. Hamburger Feuerkasse, Hamburg,
6. Hessischem Brandversicherungsanstalt (Hessische Brandversicherungkammer), Darmstadt,
Hessische Brandversicherungsanstalt, Kassel,
Hohenzollernsche Feueversicherungsanstalt, Sigmaringen,
Lippische Landesbrandversicherungsanstalt, Detmold,
Nassauische Brandversicherungsanstalt, Wiesbaden,
Oldenburgische Landesbrandkasse, Oldenburg,
Ostfriesische Landschaftliche Brandkasse, Aurich,
Wurttenbergische Gebaudebrandversicherungsanstalt, Stuttgart.
Однак територіальна правоздатність не вважається зміненою у випадку злиття таких закладів, в результаті чого нова компанія охоплює території закладів, що злилися, як і правоздатність не вважається зміненою щодо видів страхування, якщо один з цих закладів перебирає на тій самій території один або більше видів іншого такого закладу.
Наступні напівдержавні заклади:
2. Krankenversorgung der Budesbahnbeamten;
1. Caisse departementale des incendies des Ardennes,
2. Caisse departementale des incendies de la Cote-d'Or,
3. Caisse departementale des incendies de la Marne,
4. Caisse departementale des incendies de la Meuse,
5. Caisse departementale des incendies de la Somme,
6. Caisse departementale grele du Gers,
7. Caisse departementale grele de l'Herault;
Voluntary Health Insurance Board;
The Cassa di Previdenza per l'assicurazione degli sportivi (Sportass);
(e) в Об'єднаному Королівстві Великобританія
Falcks Redningskorps A/S, Kobenhavn.
(a) "одиниця розрахунку" означає Європейську одиницю розрахунку (EUA) як визначено у Рішенні Комісії 3289/75/ESCE4. Враховуючи, що ця Директива має посилання на одиницю розрахунку, ставка конвертації в національну валюту, що має бути затверджена, повинна від 31 грудня кожного року, визначається на останній день, що передує місяцю жовтню, у якому існують ставки конвертації EUA у всі валюти Співтовариства;
_______________
4 OJ No 327, 19.12.1975, р. 4;
(b) "узгоджувальні активи" означають представлення андеррайтингових зобов'язань, виражених в конкретній валюті, активами, вираженими або які реалізуються в тій самій валюті;
(c) "розміщення активів" означає наявність активів, рухомих чи нерухомих, в державі-члені, яка однак не передбачає вимоги депонування рухомих активів або застосування обмежувальних заходів, таких як реєстрація застави; активи, представлені вимогами до боржників, вважаються розміщеними на території тієї держави-члена, де вони мають бути ліквідовані;
(d) "великі ризики" означає: (i) ризики, класифіковані за видами 4, 5, 6, 7, 11 та 12 пункту A Додатка; (ii) ризики, класифіковані за видами 14 та 15 пункту A Додатка, коли власник страхового полісу професійно задіяний у промисловій чи комерційній діяльності чи одній з вільних професій, а ризики пов'язані з такою діяльністю; (iii) ризики, класифіковані за видами 3, 8, 9, 10, 13 та 16 пункту A Додатка, у мій мірі, коли власник страхового поліса перевищує встановлені обмеження принаймні два з наступних трьох критеріїв:
перший етап: до 31 грудня 1992 року:
- загальний баланс: 12,4 млн. ЕКЮ,
- середня кількість працюючих протягом фінансового року: 500 чол.
другий етап: з 1 січня 1993 року:
- загальний баланс: 6,2 млн. ЕКЮ,
- чистий оборот: 12,8 млн. ЕКЮ,
- середня кількість працюючих протягом фінансового року: 250 чол.
Правила, що застосовуються до компаній, головні офіси яких розташовані у Співтоваристві
Для започаткування діяльності у сфері прямого страхування необхідно попередньо одержати відповідну ліцензію.
Така ліцензія отримується від компетентних органів держави-члена походження:
(a) будь-якою компанією, яка засновує свій головний офіс на території цієї держави;
(b) будь-якою компанією, яка, отримавши ліцензію, як зазначено в попередньому підпункті, поширює свою діяльність на цілий вид страхування або на інші види страхування.
1. Ліцензія діє на території всього Співтовариства. Вона дозволяє компанії здійснювати свою діяльність згідно з правом на здійснення підприємницької діяльності або свободою надання послуг.
2. Ліцензія надається на окремі види страхування. Вона охоплює весь вид страхування, окрім випадків, коли заявник бажає охопити лише окремі ризики, які відносяться до такого виду страхування, як зазначено в пункті A Додатка.
(a) держави-члени можуть надати ліцензію на кілька видів діяльності, про які йдеться у пункті B Додатка, прикладаючи до них належні назви, які там конкретизуються;
(b) ліцензія, яка надається для одного виду або групи видів, також є чинною для мети покриття додаткових ризиків, які входять до іншого виду, якщо умови, які встановлюються пунктом C Додатка, виконані.
1. Держава-член, в якій розташований головний офіс, повинна вимагати від кожної страхової компанії, яка прагне отримати ліцензію:
(a) прийняти одну з наступних форм:
- у випадку Королівства Бельгії: "societe anonyme/naamloze vennootschap", "societe en commandite par actions/commanditaire vennootschap op aandelen", "association d'assurance mutuelle/onderlinge verzekeringsvereniging", "societe cooperatieve/cooperatieve vennootschap";
- у випадку Королівства Данії: "aktieselskaber", "gensidige selskaber";
- у випадку Федеративної Республіки Німеччини: "Aktiengesellschaft", "Versicherungsverein auf Gegenseitigkeit", "Oeffentlich - rechtliches Wettbewerbsversicherungsunternehmen";
- у випадку Республіки Франція: "societe anonyme", "societe d'assurance mutuelle", "institution de prevoyance regie par le code la securite sociale", "institution de prevoyance regie par le code rural" та "mutuelles regies par le code de la mutualite";
- у випадку Ірландії: incorporated companies limied by shares or by guarantee or unlimited (акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю або відкриті або закриті акціонерні товариства);
- у випадку Італійської Республіки: "societa per azioni", "societa cooperativa", "mutua di assicurazione";
- у випадку Великого Герцогства Люксембург: "societe anonyme", "societe en commandite par actions", "association d'assurances mutuelles", "societe cooperative";
- у випадку Королівства Нідерланди: "naamloze vennootschap", "onderlinge waarborgmaatschappij";
- у випадку Об'єднаного Королівства: incorporated companies limied by shares or by guarantee or unlimited, societies registered under the Industrial and Provident Acts, societies registered under Friendly Societies Acts, the association of underwriters known as Lloyd's (акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю або відкриті або закриті акціонерні товариства, товариства, які реєструються відповідно до Industrial and Provident Societies Acts, товариства, які реєструються відповідно до Frendly Societies Acts, асоціація страхових компаній, відомих як Ллойдс);
- у випадку Грецької Республіки: "anonymi etairia", allilasfalistikos synetairismos";
- у випадку Королівства Іспанії: "sociedad anonima", "sociedad mutua", "sociedad cooperativa";
- у випадку Португальської Республіки: "sociedade anonima", "mutua de seguros".
Страхова компанія може також прийняти форму Європейської Компанії (SE), якщо таку буде запроваджено.
До того ж, держави-члени можуть, коли це є необхідним, створювати компанії, які мають форму публічної компанії, якщо ці організації будуть здійснювати страхові операції за таких же умов як і компанії, що мають форму приватної компанії;
(b) обмежити його діяльність до страхової діяльності та операцій, які постають безпосередньо з такої діяльності, і виключити всі інші види комерційної діяльності;
(с) подати план здійснення операцій у відповідності до статті 9;
(d) володіти мінімальним гарантійним фондом, що передбачений статтею 17(2);
(e) особи, що здійснюють ефективне управління, повинні мати добру репутацію та відповідну професійну кваліфікацію або досвід;
(f) повідомити ім'я та адресу представника, що займається розглядом вимог, призначеного в кожній державі-члені, окрім держави-члена, в якій звертаються за отриманням ліцензії, якщо ризики, що підлягають покриттю, відносяться до виду 10 пункту A Додатка, крім відповідальності перевізника.
Крім того, якщо між страховою компанією та іншою фізичною чи юридичною особою існують тісні зв'язки, - компетентні органи надають ліцензію лише у тому випадку, якщо такі зв'язки не будуть перешкоджати ефективному здійсненню їх наглядових функцій.
Компетентні органи також відмовляють у видачі ліцензії, якщо закони, підзаконні чи адміністративні положення держави, яка не є членом ЄС, регулюванню якими потрапляє одна або більше фізичних чи юридичних осіб, з якими компанія має тісні зв'язки, або труднощі у забезпеченні їх виконання перешкоджають ефективному здійсненню їх наглядових функцій.
Компетентні органи вимагають від страхових компаній надання інформації, необхідної для здійснення моніторингу відповідності їх умовам, визначеним у цьому пункті на тривалій основі.
1a. Держави-члени вимагають, щоб головні офіси страхових компаній були розташовані у тій же державі-члені, де вони зареєстровані.
2. Компанія, яка прагне отримати ліцензію на розширення своєї діяльності до інших видів або ліцензію на надання страхових послуг щодо деяких ризиків одного виду ризиків, повинна подати схему операцій відповідно до статті 9.
Більш того, вимагається, щоб воно надало докази того, що воно має маржу платоспроможності, передбачену у статті 16, і, якщо стосовно інших видів діяльності статтею 17 (2) вимагається більший мінімальний гарантійний фонд, - що воно має такий мінімум.
3. Ніщо в цій Директиві не забороняє державам-членам керуватися чинними або приймати нові закони, підзаконні та адміністративні положення, які вимагають схвалення установчих договорів чи статутів юридичних осіб або об'єднань чи будь-яких інших документів, необхідних для нормального здійснення нагляду.
Держави-члени не повинні, однак, приймати положення, які вимагають попереднього схвалення або систематичного повідомлення про загальні і конкретні умови полісів, ставки премій, бланки та інші друковані документи, які компанія має намір використовувати в ділових стосунках з власниками страхових полісів.
Держави-члени не можуть зберігати чи запроваджувати попереднє надання повідомлення або схвалення пропонованого збільшення ставок премій, окрім випадків, коли це є частиною загальної системи нагляду за цінами.
Ніщо в цій Директиві не забороняє державам-членам здійснювати перевірку компаній, які отримують або вже отримали ліцензію на діяльність за видом 18 пункту A Додатка, щодо їх прямих або опосередкованих ресурсів щодо персоналу та обладнання, включаючи кваліфікацію їхніх медиків і якість обладнання, яке є в розпорядженні таких компаній, для виконання своїх зобов'язань, що виникають з даного виду страхування.
4. Вищезгадані положення не можуть вимагати, щоб будь-яка заява на одержання ліцензії розглядалася у світлі економічних вимог ринку.
План здійснення операцій, про які йдеться в статті 8 (1) (c), повинен містити подробиці або підтвердження щодо:
(a) природи ризиків, які компанія має намір покривати;
(b) основні принципи перестрахування;
(c) статей, з яких складається мінімальний гарантійний фонд;
(d) оцінки витрат на адміністративні послуги та організацію забезпечення діяльності; фінансові ресурси для покриття таких витрат і, якщо ризики, які покриваються, відносяться до виду 18 в пункті A Додатка, - ресурси, які знаходяться в розпорядженні компаній для надання обіцяної допомоги
і, крім того, протягом перших трьох фінансових років;
(e) оцінка управлінських витрат, інших, ніж витрати на установку обладнання, зокрема щодо поточних управлінських витрат та комісійних;
(f) оцінка премій або зборів та вимог;
(h) оцінка фінансових ресурсів для покриття андеррайтингових зобов'язань та маржі платоспроможності.
1. Страхова компанія, що пропонує відкрити структурний підрозділ на території іншої держави-члена, має повідомити про це компетентні органи держави-члена походження.
2. Держави-члени мають вимагати від кожної страхової компанії, яка пропонує відкрити структурний підрозділ на території іншої держави-члена, протягом часу нотифікації, передбаченої в пункті 1, подати таку інформацію:
(a) назву держави-члена, на території якої компанія пропонує відкрити структурний підрозділ;
(b) схему діяльності, у якій визначено, серед іншого, види майбутньої діяльності, та структурну організацію структурного підрозділу;
(c) адресу в державі-члені структурного підрозділу, з якої документи можуть бути одержані і на яку вони можуть бути доставлені, із розумінням, що ця адреса є адресою, на яку надсилаються всі повідомлення уповноваженому представнику;
(d) ім'я уповноваженого представника, який повинен мати достатні повноваження для створення зобов'язань для компанії перед третіми сторонами і для того, щоб представляти її у стосунках з органами влади та судами держави-члена структурного підрозділу. Щодо Ллойдс, то у випадку будь-якого судового розгляду у державі-члені структурного підрозділу, який може мати місце з огляду на прийняті зобов'язання щодо страхування, застрахованим особам не повинні надаватися менші можливості, ніж у випадку судового розгляду щодо звичайного виду діяльності. Уповноважений представник повинен, таким чином, мати достатні повноваження для того, щоб брати участь в судовому розгляді справи, яка порушена проти нього і повинен, в цій компетенції, мати можливість створення зобов'язань для страховиків Ллойдс, яких це стосується.
У випадку, коли компанія має намір, щоб її структурний підрозділ покривав ризики виду 10 пункту A Додатка, не включаючи відповідальність перевізника, вона повинна надати декларацію, що вона стала членом національного бюро і національного гарантійного фонду держави-члена структурного підрозділу.
3. Окрім випадків, коли компетентні органи держави-члена походження мають підстави для сумнівів щодо належної адміністративної структури або фінансової ситуації страхової компанії або доброї репутації і професійної кваліфікації чи досвіду директорів або менеджерів або уповноваженого агента, беручи до уваги заплановану діяльність, вони повинні протягом трьох місяців з часу отримання всієї інформації, яка передбачена пунктом 2, передати таку інформацію компетентним органам держави-члена структурного підрозділу, а також повинні відповідно поінформувати компанію, якої це стосується.
Компетентні органи держави-члена походження також засвідчують, що страхова компанія дійсно має мінімальну маржу платоспроможності, підраховану відповідно до статей 16 і 17.
У випадку, коли компетентні органи держави-члена походження відмовляються надати інформацію, яка зазначена в пункті 2, компетентним органам держави-члена структурного підрозділу, вони мають надати компанії, якої це стосується, інформацію про причини їхньої відмови протягом трьох місяців з часу отримання відповідної інформації. Таку відмову або бездіяльність може бути оскаржено до суду держави-члена походження.
4. Перед тим, як структурний підрозділ страхової компанії почне вести діяльність, компетентні органи держави-члена структурного підрозділу мають протягом двох місяців з часу отримання інформації, зазначеної в пункті 3, поінформувати компетентні органи держави-члена походження, якщо потрібно, про умови, за яких з огляду на загальне благо така діяльність має здійснюватися в державі-члені структурного підрозділу.
5. При отриманні повідомлення від компетентних органів держави-члена структурного підрозділу або, якщо повідомлення не отримане від них і закінчується строк, передбачений пунктом 4, структурний підрозділ може бути відкритий і почати вести свою діяльність.
6. У випадку зміни будь-яких деталей, які було доведено до відома відповідно до пункту 2 (b), (c) або (a), страхова компанія має надати письмове повідомлення про такі зміни компетентним органам держави-члена походження та держави-члена структурного підрозділу щонайменше за один місяць до внесення зміни так, щоб компетентні органи держави-члена походження і компетентні органи держави-члена структурного підрозділу могли виконати свої відповідні функції згідно із пунктами 3 і 4.
Будь-яке рішення про відмову у наданні ліцензії супроводжується чіткими обгрунтуванням такої відмови і про це повідомляється відповідній компанії.
Кожна держава-член передбачає право на звернення до суду, якщо має місце така відмова.
Також держави-члени передбачають це у випадку, якщо компетентні органи не розглянули заявки про надання ліцензії впродовж шести місяців від дня одержання такої заявки.
Частина B: Умови здійснення діяльності
1. Фінансовий нагляд за діяльністю страхової компанії, включаючи нагляд за операціями, які здійснюються компанією через свої структурні підрозділи чи відповідно до свободи надання послуг, здійснюється лише державою-членом походження.
2. Такий фінансовий нагляд включає перевірку усієї діяльності страхової компанії, його стану платоспроможності, встановлення технічних резервів та активів, що покривають їх відповідно до встановлених норм або практики, яка здійснюється у державі-члені походження відповідно до положень, прийнятих на рівні Співтовариства.
У випадку коли відповідна компанія отримала ліцензію на покриття ризиків, які підпадають під вид 18 в пункті A Додатка, нагляд поширюється до нагляду за технічними ресурсами, які компанія має в своєму розпорядженні з метою здійснення операцій допомоги, які вона зобов'язана здійснювати, і якщо законодавство держави-члена походження передбачає здійснення нагляду за такими ресурсами.
3. Компетентні органи держави-члена походження вимагають від кожної страхової компанії наявності надійних адміністративних процедур та процедур звітування, а також відповідного механізму внутрішнього контролю.
Держава-член структурного підрозділу забезпечує, щоб у випадку, коли страхова компанія, що отримала ліцензію на ведення своєї діяльності в іншій державі, займається своєю діяльністю через структурний підрозділ, компетентні органи держави-члена походження після інформування компетентних органів держави-члена структурного підрозділу проводять самі або через посередництво осіб, яких вони призначають для цього, перевірку інформації на місцях, необхідну для здійснення фінансового нагляду за компанією. Органи держави-члена знаходження структурного підрозділу можуть брати участь в такій перевірці інформації.
1. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії створити відповідні технічні резерви стосовно всієї її діяльності.
Розміри таких технічних резервів визначаються відповідно до правил, встановлених Директивою 91/674/ЄЕС ( 994_190 ).
2. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії покрити технічні резерви стосовно всієї діяльності за допомогою узгодження активів у відповідності зі статтею 6 Директиви 88/357/ЄЕС ( 994_188 ). Що стосується ризиків, які мають місце на території Європейського Співтовариства, то такі активи повинні бути розміщені на території Співтовариства. Держави-члени не вимагають від страхових компаній розміщувати свої активи на території якоїсь конкретної держави-члена. Держава-член походження може, однак, дозволити пом'якшення правил розміщення активів.
3. Якщо держава-член походження дозволяє будь-яким технічним резервами бути покритими вимогами до перестраховиків, то вона встановлює відсоток таких дозволів. У згаданих випадках вона не може конкретизувати розміщення активів, які представляють такі вимоги.
1. Держави-члени вимагають від кожної страхової компанії, головний офіс якої знаходиться на їх територіях і яка страхує ризики, що віднесені до виду 14 в пункті A Додатка (далі - "кредитне страхування"), встановити резерв вирівнювання, аби забезпечити залік будь-якого технічного дефіциту або вище середніх зустрічних вимог, що постають в даному виді кожного фінансового року.
2. Резерв вирівнювання повинен бути підрахований згідно з правилами, які встановлюються державою-членом походження відповідно до одного з чотирьох методів, які передбачені пунктом D Додатка і які вважаються тотожними.
3. Резерв вирівнювання не береться до уваги при підрахунку маржі платоспроможності, якщо його розмір не підраховано відповідно до методів, передбачених пунктом D Додатка.
4. Держави-члени можуть звільнити страхові компанії, головні офіси яких знаходяться на їх територіях, від зобов'язання встановлювати резерви вирівнювання для кредитного страхування, якщо страхові премії або внески, які можуть бути отримані при кредитному страхуванні, є меншими ніж 4% сумарних премій або внесків, які можуть бути отримані ними, і меншими, ніж 2500000 ЕКЮ.
1. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії встановити відповідну маржу платоспроможності щодо всієї її діяльності.
Маржа платоспроможності відповідає активам компанії, вільним від будь-яких передбачуваних зобов'язань за вирахуванням нематеріальних активів. Зокрема, включається таке:
- сплачений акціонерний капітал або у випадку компанії взаємного страхування, чинний початковий фонд плюс будь-які рахунки учасників, які відповідають наступним критеріям:
(a) установчий договір і статут повинні передбачати, що платежі з цих рахунків можуть бути здійснені тільки учасникам і тільки у тій мірі, якщо це не призводить до зниження маржі платоспроможності нижче такого, що вимагається, або після ліквідації компанії, якщо всі інші борги компанії сплачено;
(b) установчий договір і статут повинні передбачати з огляду на будь-які платежі з метою, іншою, ніж індивідуальне припинення членства, щоб компетентним органам було повідомлено щонайменше за один місяць і вони могли заборонити платіж протягом цього періоду і
(c) до відповідних положень установчих документів і статутів можуть бути внесені зміни тільки після того, як компетентні органи заявили, що вони не мають заперечень щодо змін, не завдаючи шкоди критеріям, які встановлені в підпунктах (a) та (b);
- половина несплаченого акціонерного капіталу або початкового фонду, коли сплачена частина сягає 25% такого капіталу або фонду,
- резерви (статутні та вільні), що не відповідають андеррайтинговим зобов'язанням,
- будь-які прибутки, отримані зарані,
- у разі взаємної асоціації або асоціації взаємного типу з різними внесками будь-яка вимога, яку вона має до учасників, через залучення додаткових внесків, протягом фінансового року, до половини різниці між максимальними та фактично затвердженими внесками, але яка не може перевищувати 50% маржі,
- на прохання і з доказами, що надаються страховою компанією, будь-які приховані резерви, що виникають з недооцінки активів, якщо такі приховані резерви не мають виняткового характеру,
- сукупний привілейований акціонерний капітал і субординований позиковий капітал може включатися, проте тільки у розмірі до 50% маржі і не більше, ніж 25% якого складається з субординованих позик зі встановленим строком погашення або з сукупного привілейованого акціонерного капіталу з фіксованим строком, якщо виконується такий мінімум критеріїв:
(a) у випадку банкрутства або ліквідації страхової компанії повинні існувати зобов'язуючі угоди, відповідно до яких субординований позиковий капітал або привілейований акціонерний капітал зараховується після вимог всіх інших кредиторів і не виплачується до того часу, поки всі інші позики, які існують, не будуть погашені.
Субординований позиковий капітал повинен відповідати наступним умовам:
(b) тільки повністю оплачені фонди можуть братися до уваги;
(c) для позик з фіксованим строком погашення початковий строк погашення повинен бути становити щонайменше п'ять років. Не пізніше, аніж за один рік до дати виплати страхова компанія повинна надати компетентним органам для схвалення план, що показує, як буде утримуватися маржа платоспроможності або як вона буде піднята до необхідного рівня, на час настання строку виплати, якщо тільки розмір, коли позика може бути зарахована як компонент маржі платоспроможності, поступово не зменшиться протягом щонайменше останніх п'яти років перед датою сплати. Компетентні органи можуть дати дозвіл на попередню сплату таких позик за умови подання страховою компанією, що надало її, заявки про це, і за умови, що його маржа платоспроможності не опуститься нижче рівня, що вимагається;
(d) позики, дата погашення яких не фіксована, повинні підлягати сплаті тільки за умови надання повідомлення за п'ять років, окрім випадків, коли позики більше не розглядаються як компонент маржі платоспроможності або окрім випадків, коли для передчасної оплати вимагається попередня згода компетентних органів. В останньому випадку страховій компанії необхідно повідомити компетентні органи щонайменше за шість місяців до дати запланованого погашення, конкретизуючи фактичну маржу і ту, що вимагається до і після оплати. Компетентні органи надають дозвіл на оплату тільки у тому випадку, якщо маржа платоспроможності страхової компанії не опуститься нижче рівня, що вимагається;
(e) договір позики не повинен містити жодних положень, які встановлюють, що за окремих обставин, інших ніж ліквідація страхової компанії, борг підлягатиме виплаті ще до погоджених дат виплати;
(f) до договору позики можуть бути внесені зміни тільки після того, як компетентні органи підтвердять, що вони не мають заперечень проти внесення змін;
- цінні папери без визначеної дати погашення та інші інструменти, що відповідають наступним умовам, включаючи сукупні привілейовані акції, інші, ніж згадані в попередньому абзаці, до 50% маржі для загальної суми таких цінних паперів та субординованого позикового капіталу, про який ідеться у попередньому абзаці:
(a) вони не можуть бути погашені за ініціативи пред'явника або без попередньої згоди компетентного органу;
(b) контракт про емісію повинен надавати можливість страховій компанії відстрочити сплату відсотків за позикою;
(c) вимоги кредитора до страхової компанії зараховуються тільки після таких вимог всіх не субординованих кредиторів;
(d) документи, що регулюють емісію цінних паперів, повинні передбачити можливість поглинання збитків боргом та несплаченими відсотками, в той же час надаючи страховій компанії можливість продовжувати свою діяльність;
(e) тільки повністю сплачені суми можуть братися до уваги.
2. Маржа платоспроможності визначається на основі чи річного розміру премій або внесків чи на основі середнього розміру тягаря претензій за останні три фінансових роки. У випадку, однак, коли компанії, які фактично зобов'язуються тільки по одному або більше ризиків, пов'язаних з кредитами, бурею, градом чи морозом, останні сім років беруться до уваги як проміжок часу, на який посилаються при визначенні середнього тягаря претензій.
3. Відповідно до положень статті 17, розмір маржі платоспроможності повинен бути вищим за такі два результати:
перший результат (на основі премій):
- премії або внески (включаючи стягнення, додаткові до премій чи внесків), які сплачуються щодо всієї прямої діяльності в останній фінансовий рік за всі фінансові роки, збираються в агрегат,
- до цього агрегату додається розмір премій, одержаних за все перестрахування в останній фінансовий рік,
- з цієї отриманої суми вираховується загальна сума премій або внесків, скасованих в останньому фінансовому році, як і загальна сума податків і зборів щодо премій чи внесків, які ввійшли до агрегату.
Одержана таким чином сума ділиться на дві частини, перша частина, розміром до 10 мільйонів одиниць розрахунку, друга частина складає решту розміру; 18% і 16% цих частин відповідно підраховуються і додаються. Перший результат буде одержано, помноживши підраховану таким чином суму на коефіцієнт, що існує за минулий фінансовий рік суми вимог, які залишилися і які компанія має задовольнити після відрахування трансферів за перестрахування до загальної суми вимог; така пропорція в жодному разі не може бути меншою ніж 50%.
Другий результат (на основі вимог):
- розміри вимог, виплачених щодо безпосередньої діяльності (без відрахування вимог, які сплачені перестрахувальниками і ретроцесіонерами) в періоди, встановлені в (2), зводяться в агрегат,
- до цього агрегату додається розмір вимог, сплачених щодо перестрахування або ретроцесій, прийнятих впродовж цих самих періодів,
- до цієї суми додається сума провізій або резервів невиплачених вимог, встановлених в кінці останнього фінансового року як для прямого здійснення діяльності, так і для акцептів перестрахування,
- з цієї суми відраховується розмір вимог, виплачених під час періодів, визначених в (2),
- з суми, що залишилася, відраховується сума провізій або резервів для невиплачених претензій, встановлених на початку другого фінансового року, що передує останньому фінансовому року, за який зроблені звіти як про пряму діяльність, так і про акцепти перестрахування.
Одна третина чи одна сьома суми, одержаної таким чином, відповідно до періоду, визначеного у (2), діляться на дві частини, перша становить до семи мільйонів одиниць розрахунку, і друга складає решту розміру; 26% і 23% цих частин відповідно підраховується і додається.
Другий результат отримується множенням суми, одержаної таким чином, і існуючого коефіцієнта за минулий фінансовий рік суми вимог, що залишилися і які компанія має задовольнити після відрахування трансфертів за перестрахування до загальної суми вимог; такий коефіцієнт не повинен в жодному випадку бути меншим ніж 50%.
У випадку ризиків, зазначених за видом 18 п.A Додатка, сума сплачених вимог, використовувана для отримання другого результату (на основі вимог), буде витратами, взятими на себе страховою компанією при наданні допомоги. Такі витрати будуть підраховані у відповідності з національними положеннями держав-членів, на території яких розташовано головний офіс компанії.
4. Частки, що застосовуються до частин, про які йдеться у (3), зменшуються на третину у випадку страхування здоров'я, що здійснюється на тій же технічній основі, що й страхування життя, якщо
- виплачені премії обраховуються на основі даних про захворюваність, відповідно до математичного методу, що застосовується у страхуванні,
- створено резерв для дедалі більшого віку,
- додаткова премія збирається з метою створення безпечної маржі відповідного розміру,
- страхувальник може скасувати контракт лише перед закінченням третього року страхування щонайпізніше,
- контракт передбачає можливість збільшення премій або зменшення виплат навіть для контрактів, що виконуються.
5. У випадку з Ллойдз підрахунок першого результату премій, про який ідеться у 3, робиться на основі чистих премій, які множаться на відсоток твердої ставки, що встановлюється щорічно внутрішнім аудитором. Такий відсоток твердої ставки повинен бути підрахований на основі найновіших статистичних даних про виплачені комісійні.
Такі подробиці, разом з відповідними підрахунками, надсилаються органам країн, де існують представництва Ллойдз.
1. Одна третина маржі платоспроможності складає гарантійний фонд.
(a) Однак гарантійний фонд не може становити менше ніж:
- 1400000 ЕКЮ у випадку, коли покриваються всі або декілька ризиків, включених до виду, зазначеного у п.A Додатка під N 14. Це положення застосовується до всіх компаній, річна сума премій або вкладів за цим видом протягом кожного з останніх трьох років перевищувала 2500000 ЕКЮ або 4% загальної суми премій чи вкладів, отриманих відповідною компанією;
- 400000 ЕКЮ у випадку, коли покриваються всі або декілька ризиків, включених до одного з видів, перелічених в пункті A Додатка N 10, 11, 12, 13, 15, і, у випадку незастосування першого підпункту, - N 14;
- 300000 одиниць розрахунку у випадку, коли покриваються всі або декілька ризиків, включених до одного з видів, перелічених в пункті A Додатка відповідно до N 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 16 та 18;
- 200000 одиниць розрахунку у випадку, якщо покриваються всі або декілька ризиків, включених в один з видів, перелічених в пункті A Додатка у N 9 і 17.
(b) Якщо діяльність, що здійснюється компанією, покриває декілька видів або декілька ризиків, лише той вид чи ризик, для якого вимагається найбільший розмір, береться до уваги.
(с) Будь-яка держава-член може передбачити зменшення на одну четверту мінімального гарантійного фонду у випадку асоціацій взаємного страхування та його типу.
(d) У випадку, коли компанії, що займається страхуванням кредитів, необхідно підвищити розмір фонду, згаданий у підпункті (a), перше речення, до 1400000 ЕКЮ, відповідна держава-член може дозволити такій компанії:
- за 3-річний строк підвищити розмір фонду до 1000000 ЕКЮ;
- за 5-річний строк підвищити розмір фонду до 1200000 ЕКЮ;
- за 7-річний строк підвищити розмір фонду до 1400000 ЕКЮ.
Перебіг строку починається з дати досягнення відповідності умовам, визначеним першим реченням підпункту (a).
1. Держави-члени не встановлюють жодних правил щодо вибору активів, які не потрібно використовувати для покриття технічних резервів відповідно до статті 15.
2. Керуючись статтею 15(2), статтею 20 (1), (2), (3) і (5) а також останнім підпунктом статті 22 (1), держави-члени не повинні стримувати вільне розпорядження такими активами, як рухомими, так і нерухомими, що складають частину активів страхових компаній, які отримали ліцензію на зайняття страховою діяльністю.
3. Пункти 1 і 2 не повинні перешкоджати будь-яким заходам, які для захисту інтересів застрахованих осіб уповноважені вживати держави-члени як власники або учасники, або партнери відповідної компанії.
1. Кожна держава-член вимагає від кожної компанії, чий головний офіс розташований на її території, подавати щорічний звіт, що охоплює всі види операцій, його фінансовий стан, платоспроможність і, що стосується покриття ризиків за видом N 18 п.A Додатка, інші ресурси, доступні для цілей покриття їх зобов'язань, якщо положення закону передбачають здійснення нагляду за такими ресурсами.
1a. Що стосується страхування кредитів, компанії повинні зробити можливим доступ наглядовим органам до звітів, які свідчать про технічні результати та технічні резерви, пов'язані з такою діяльністю.
2. Держави-члени вимагають від страхових компаній, головний офіс яких знаходиться на їх територіях, подавати періодичний звіт про прибутки, разом зі статистичними документами, які необхідні для здійснення нагляду. Компетентні органи надають один одному будь-які документи та інформацію, що є корисною для здійснення нагляду.
3. Кожна держава-член вживає всіх можливих заходів для того, щоб гарантувати, що компетентні органи влади мають можливості та засоби, необхідні для здійснення нагляду за діяльністю страхових компаній, головний офіс яких знаходиться на їх територіях, включаючи діяльність, яка здійснюється поза межами їх територій, відповідно до директив Ради, що регулюють таку діяльність, і з метою переконатися в їх імплементації.
Такі можливості та засоби необхідні, зокрема, для того, щоб компетентні органи могли:
(a) робити детальні запити щодо стану компанії та щодо всієї діяльності цієї компанії, серед іншого, за допомогою: - збору інформації або вимоги надати документи стосовно його діяльності, - проведення перевірки компанії на місці, у її приміщеннях;
(b) вживати будь-яких заходів щодо компанії, його директорів або менеджерів, або осіб, які їх контролюють, що є відповідними та необхідними для гарантування подальшої відповідності діяльності компанії законам, підзаконним та адміністративним положенням, у відповідності з якими компанія повинна діяти в кожній державі-члені, зокрема з планом здійснення операцій, в тій мірі, наскільки вони залишаються обов'язковими, а також для подальшого запобігання і виправлення недотримання правил, шкідливих для інтересів застрахованих осіб;
(c) гарантувати проведення таких заходів, за необхідності, за допомогою примусу і, де необхідно, за допомогою судових каналів.
Держави-члени можуть також забезпечити, щоб компетентні органи отримували будь-яку інформацію відносно договорів, які мають посередники.
1. Якщо компанія не виконує вимог статті 15, компетентні органи держави-члена його походження можуть заборонити вільне розпорядження активами після повідомлення про такі наміри компетентних органів держави-члена, на території якої мають місце ризики.
2. З метою відновлення фінансової ситуації компанії, маржа платоспроможності якого перетнула мінімум, що вимагається відповідно до статті 16 (3), компетентні органи держави-члена походження вимагають надання плану оздоровлення фінансового стану компанії.
У виняткових випадках, якщо компетентний орган вважає, що фінансова ситуація компанії буде погіршуватися надалі, він може також обмежити або заборонити вільне розпорядження активами компанії. Він повідомляє органи інших держав-членів, на території яких компанія веде свою діяльність, про будь-які заходи, які вже вжиті, а ті на прохання цього компетентного органу вживають таких самих заходів.
3. Якщо межа платоспроможності падає нижче гарантійного фонду, як визначено в статті 17, компетентний орган держави-члена походження вимагає від компанії надання короткострокового фінансового плану для затвердження.
Він може також обмежити або заборонити вільне розпорядження активами компанії. Він повідомляє органи інших держав-членів, на території яких компанія відповідно здійснює свою діяльність, а ті на запит цього компетентного органу вживають таких же заходів.
4. Компетентні органи можуть надалі вживати всіх необхідних заходів для захисту інтересів застрахованих осіб у випадках, передбачених пунктами 1, 2 та 3.
5. Кожна держава-член повинна вживати необхідних заходів відповідно до чинного національного законодавства для забезпечення можливості заборони вільного розпорядження активами, які розташовані на її території, у випадках передбачених у пунктах 1, 2 та 3, на запит держави-члена походження компанії, яка визначає активи, до яких застосовуються такі заходи.
Частина B: Відкликання ліцензії
1. Ліцензія, яка надається страховій компанії компетентним органом держави-члена походження, може бути відкликана тим же органом, якщо ця компанія:
(a) не використовує цю ліцензію протягом 12 місяців, відверто відмовляється від неї або припиняє здійснювати свою діяльність протягом більше ніж шість місяців, окрім випадків, коли відповідна держава-член не передбачила припинення дії ліцензій у таких випадках;
(b) більше не відповідає умовам допуску;
(c) не змогла протягом встановленого терміну вжити заходів, які визначені в плані щодо відновлення фінансової ситуації компанії або фінансової схеми відповідно до статті 20;
(d) істотно не виконує своїх зобов'язань згідно нормативних актів, що регулюють її діяльність.
У випадку відкликання або припинення дії ліцензій компетентний орган держави-члена походження повідомляє належним чином компетентні органи інших держав-членів, а вони вживають відповідних заходів для того, щоб запобігти здійсненню нових операцій такою компанією на їх територіях за правом на здійснення підприємницької діяльності або відповідно до свободи надання послуг.
Компетентний орган держави-члена разом з такими органами вживає всіх заходів, необхідних для захисту інтересів застрахованих осіб і, зокрема, обмежує вільне розпорядження активами компанії відповідно до пункту (1), другого підпункту пункту (2), другого підпункту пункту (3) статті 20.
2. Будь-яке рішення щодо відкликання ліцензії грунтується на достатніх підставах і повідомляться відповідній компанії.
Правила, що застосовуються до представництв або філій,
відкритих в межах Співтовариства і належать компаніям,
головний офіс яких знаходиться за межами Співтовариства
1. Кожна держава-член дає можливість будь-яким компаніям, головний офіс яких знаходиться за межами Співтовариства, займатися діяльністю, про яку йдеться у статті 1, після одержання на це ліцензії.
2. Держава-член може надати ліцензію, якщо компанія виконує щонайменше такі умови:
(a) Має право займатися страховою діяльністю відповідно до національного законодавства;
(b) Засновує представництво або структурний підрозділ на території такої держави-члена;
(c) Відкриває в місці розташування управління представництва або структурні підрозділи рахунків для конкретних видів діяльності, якими воно там займається, і веде всі записи, що стосуються здійснюваної діяльності;
(d) Призначає уповноваженого агента, який схвалюється компетентними органами;
(e) Володіє у країні, в якій здійснює страхову діяльність, активами в розмірі, еквівалентному щонайменше половині мінімального розміру, передбаченого статтею 17(2) для гарантійного фонду, і депонує одну четверту мінімального розміру у вигляді гарантії;
(f) Утримує маржу платоспроможності згідно з вимогами, про які йдеться у статті 25;
(g) Подає схему операцій відповідно до положень статті 11 (1) і (2);
(h) Повідомляє ім'я та адресу представника, що займається розглядом вимог, призначеного в кожній державі-члені, окрім держави-члена, в якій звертаються за отриманням ліцензії, якщо ризики, що підлягають покриттю, відносяться до виду 10 пункту A Додатка, крім відповідальності перевізника.
Держави-члени вимагають від компаній встановити адекватні технічні резерви, аби покрити андеррайтингові зобов'язання, взяті на їх територіях. Держави-члени слідкують, щоб представництво або філія покривали такі технічні резерви за допомогою активів, які є еквівалентними таким резервам, і у визначених відповідною державою обсягах, активами узгоджувальними.
Закони держав-членів застосовуються до підрахунку технічних резервів, визначення категорій інвестицій і оцінки активів. Відповідна держава-член вимагає, щоб активи, що представляють технічні резерви, були розміщені на її території. При цьому, однак, застосовується стаття 15 (3).
1. Кожна держава-член вимагає для представництв або філій, заснованих на її території, маржу платоспроможності, що складається з активів, вільних від всіх передбачуваних зобов'язань, менших ніж нематеріальні активи. Маржа платоспроможності розраховується відповідно до положень статті 16 (3). Однак, з метою розрахунку такої маржі, враховуються лише премії або внески і вимоги, що відносяться до діяльності, яка здійснюється відповідним представництвом або філією.
2. Одна третина маржі платоспроможності складає гарантійний фонд. Гарантійний фонд не може бути меншим ніж половина мінімуму, що вимагається згідно зі статтею 17 (2). Первинний депозит, зроблений відповідно до статті 23 (2) (d), зараховується до такого гарантійного фонду.
Активи, що представляють маржу платоспроможності, повинні зберігатися у країні, де здійснюється діяльність, в розмірі гарантійного фонду і надлишку в межах Співтовариства.
1. Будь-яка компанія, яка, подала заявку чи отримала ліцензію у більше, ніж одній державі-члені, може подати заяву на можливість застосування наступних переваг, які можуть бути надані лише сукупно:
(a) Маржа платоспроможності, про яку йдеться в статті 25, підраховується по відношенню до всієї діяльності, яку вона здійснює в межах Співтовариства; для цілей здійснення підрахунку в такому випадку беруться до уваги операції, здійснені представництвами чи філіями, відкритими на території Співтовариства;
(b) Розміщення депозиту, якого вимагає стаття 23(2)(e), буде вимагатись лише у одній з таких країн;
(c) Активи, що представляють гарантійний фонд, зберігаються в будь-якій з держав-членів, в якій вона здійснює діяльність.
2. Заява на отримання дозволу користуватись перевагами, визначеними у п. 1, подається до компетентних органів відповідної держави-члена. У заяві має зазначатись орган держави-члена, який буде здійснювати нагляд за платоспроможністю щодо всього бізнесу представництв та філій, відкритих на території Співтовариства. Такий вибір органу має бути обгрунтований компанією. Депозит буде розміщено у тій державі-члені.
3. Переваги, визначені у п.1, можуть бути надані лише за умови згоди компетентних органів, до яких було подано заяву. Їх дія починається з моменту, коли обраний наглядовий орган інформує інші наглядові органи про те, що він буде здійснювати нагляд за рівнем платоспроможності всього бізнесу у Співтоваристві, через усі філії та представництва. Обраний наглядовий орган отримує від держав-членів всю інформацію, необхідну для здійснення нагляду за сукупною платоспроможністю філій та представництв, відкритих на їх території.
4. Пільги, надані цією статтею, можуть бути скасовані одночасно для всіх держав, з ініціативи однієї або більше відповідних держав-членів.
Щодо застосування статті 20, коли страхова компанія користується перевагами, наданими статтею 26 (1) наглядовий орган, відповідальний за перевірку платоспроможності філій та представництв, відкритих на території Співтовариства, - стосовно всього бізнесу, буде уподібнено до органу держави, в якій розташований головний офіс компанії Співтовариства.
У випадку відкликання ліцензії органом, про який йдеться в статті 26 (2), такий орган повідомляє органи інших держав-членів, де діє компанія, і наглядові органи інших держав вживають відповідних заходів. Якщо причиною відкликання ліцензії є невідповідність загального стану платоспроможності, встановленого державами-членами, які погодилися з проханням, про яке йдеться у статті 26, держави-члени, які дали своє схвалення, також відкликають свої ліцензії.
1. Відповідно до умов, які встановлюються національним законодавством, кожна держава-член надає ліцензію представництвам та філіям, створеним на її території і до яких застосовується ця Глава щодо передачі всіх або частини їх портфелів договорів приймаючому офісу, який здійснює підприємницьку діяльність на території тієї ж держави-члена, якщо компетентні органи цієї держави-члена або, якщо потрібно, держави-члена, по яку йдеться у статті 26, підтверджують, що, враховуючи таку передачу, приймаючий офіс має необхідну маржу платоспроможності.
2. Відповідно до умов, які встановлюються національним законодавством, кожна держава-член надає ліцензію представництвам та філіям, створеним на її території і до яких застосовується ця Глава щодо передачі всіх або частини їх портфелів договорів страховій компанії, головний офіс якого знаходиться на території іншої держави-члена, якщо компетентні органи влади тієї держави-члена підтверджують, що, враховуючи таку передачу, приймаючий офіс має необхідну маржу платоспроможності.
3. Якщо відповідно до умов, які встановлені національним законодавством, держава-член надає ліцензію представництвам та філіям, створеним на її території, і до яких застосовується ця Глава щодо передачі всіх або частини портфелів договорів представництву або філії, до якої застосовується ця Глава і які відкрито на території іншої держави-члена, потрібно забезпечити, щоб компетентні органи держави-члена, в якій розташовано головний офіс приймаючої компанії або ті ж самі органи держави-члена, згадані у статті 26, підтвердили, що, враховуючи таку передачу, приймаючий офіс має необхідну маржу платоспроможності, законодавство держави-члена приймаючого офісу дозволяє таку передачу, і така держава погодилася на передачу.
4. У випадках, передбачених пунктами 1, 2 і 3, держава-член, в якій розташовано представництво або філію, що здійснюють передачу, надає дозвіл на передачу після отримання згоди компетентного органу держави-члена, в якій мають місце ризики, іншої ніж держави-члена, в якій розташовано представництво або філію, що здійснюють передачу.
5. Компетентні органи держави-члена, з якими ведуться консультації, надають свій висновок або згоду компетентним органам держави-члена походження, та на території якої розташовано страхову компанію, що здійснює передачу, протягом трьох місяців після отримання запиту; відсутність будь-якої відповіді від органів, з якими консультуються, протягом цього періоду має розглядатися як позитивний висновок або мовчазна згода.
6. Передача, на яку надано дозвіл, відповідно до цієї статті, має бути опублікована згідно з національним законодавством держави-члена, в якій має місце ризик. Такі передачі автоматично є чинними щодо власників страхових полісів, застрахованих осіб і будь-яких інших осіб, які набули прав та обов'язків за переданими контрактами.
Це положення не впливає на право держав-членів щодо надання власникам страхових полісів права вибору щодо скасування договорів протягом визначеного періоду після передачі.
Співтовариство може за допомогою угод, укладених у відповідності до Договору ( 994_017 ) з однією або більше третіми країнами, погодитися із застосуванням положень, інших ніж ті, що передбачені цим Розділом з метою забезпечення, згідно з умовами взаємного належного захисту, адекватного захисту застрахованим особам в державах-членах.
Правила, що застосовуються до дочірніх компаній материнських компаній, які підлягають регулюванню законами третіх країн та до придбання участі такими материнськими компаніями
Компетентні органи держав-членів повідомляють Комісії:
(a) про надання ліцензії прямій чи непрямій дочірній компанії материнської компанії, яка підлягає регулюванню законами третьої держави.
Комісія повідомляє Комітет з питань страхування, який має бути створено Радою за пропозицією від Комісії;
(b) коли така материнська компанія придбаває участь у страховій компанії Співтовариства, коли таке придбання перетворює останню на дочірню компанію. Комісія повідомляє Комітет з питань страхування, який має бути створено Радою за пропозицією від Комісії, відповідно. Якщо надано ліцензію прямій чи непрямій дочірній компанії однієї чи більше материнських компаній, які підлягають регулюванню законами третьої держави, - то структура такої групи має бути зазначена у нотифікації, яку компетентні органи подають до Комісії.
1. Держави-члени повідомляють Комісію про всі загальні труднощі, з якими стикаються їх страхові компанії при оформленні чи здійсненні діяльності у третіх країнах.
2. Спочатку, не пізніше, як через 6 місяців після впровадження цієї Директиви, і потім періодично, Комісія буде подавати звіт щодо ставлення до страхових компаній Співтовариства у третіх країнах, що стосується оформлення та ведення страхової діяльності, та придбання участі у страхових компаніях третіх країн. Комісія подає такі звіти до Ради, разом із відповідними проектами нормативних актів.
3. Якщо Комісія приходить до висновку, чи то зі звітів, передбачених п.2, чи то на основі іншої інформації, що третя країна не надає страховій компанії Співтовариства необхідної можливості доступу на ринок, у порівнянні з тим, який надає Співтовариство страховим компаніям з цієї третьої країни; Комісія звертається до Ради з пропозицією проведення переговорів з метою отримання подібних можливостей доступу на ринок. Рада приймає рішення на основі кваліфікованої більшості.
4. Якщо Комісія приходить до висновку, чи то зі звітів, передбачених п.2, чи то на основі іншої інформації, що страхові компанії Співтовариства не отримують національного режиму у третій державі з рівними можливостями, порівняно до національних страхових компаній і що не виконуються вимоги ефективного доступу до ринку, Комісія може започаткувати переговори з метою виправлення цієї ситуації.
За обставин, описаних у першому абзаці, вона також може у будь-який час вирішити, за додаток до започаткування переговорів, у відповідності до процедури, описаної у Акті про створення Комітету з питань страхування, посилання на який зроблено у статті 29a, що компетентні органи держав-членів повинні обмежити або призупинити їх рішення:
- щодо запитів, чинних на момент прийняття рішення чи майбутніх запитів на отримання ліцензії, та
- щодо придбання участі прямими чи непрямими материнськими компаніями, які підлягають регулюванню законами відповідної третьої держави.
Тривалість відповідних заходів не може перевищувати 3 місяців.
До закінчення такого 3-місячного строку, та у світлі результатів проведення переговорів, Рада може, діючи за пропозицією від Комісії, кваліфікованою більшістю прийняти рішення про продовження дії таких заходів.
Такі обмеження або призупинення можуть не застосовуватись до створення дочірніх компаній страхових компаній або їх належним чином уповноважених у Співтоваристві дочірніх компаній чи до придбання участі у страхових компаніях Співтовариства такими компаніями чи дочірніми компаніями.
5. Якщо Комісія приходить до висновку, що виникла одна з ситуацій, визначених у пунктах 3 та 4, держави-члени інформують її на її запит:
(a) про будь-який запит на отримання ліцензії будь-якою прямою чи непрямою дочірньою компанією, одна або більше материнських компаній якої підлягає регулюванню законами відповідної третьої країни;
(b) про будь-які плани такої компанії на придбання участі у страховій компанії Співтовариства таким чином, що остання стане дочірньою компанією попередньої.
Це зобов'язання щодо надання інформації не діє при укладенні угоди з третьою державою, згаданих у пунктах 3 і 4, або коли заходи, визначені у підпунктах 2 і 3 пункту 4 більше не застосовуються.
6. Заходи, вжиті відповідно до цієї статті, повинні бути у відповідності із зобов'язаннями Співтовариства за міжнародними угодами, двосторонніми чи багатосторонніми, регулюванню якими підлягає започаткування та ведення діяльності страховою компанією.
1. Протягом п'яти років, починаючи з дня повідомлення про цю Директиву, держави-члени дозволяють компаніям, зазначеним у Розділі II, які на час вступу в силу заходів імплементації щодо цієї Директиви займаються страхуванням на їх територіях в одному або більше видах, про які йдеться в статті 1, привести свою діяльність у відповідність з вимогами статей 16 і 17.
2. Крім того, держави-члени можуть:
(a) дозволити будь-яким компаніям, про які йдеться в (1), котрі після закінчення п'ятирічного періоду не повністю встановили маржу платоспроможності, в подальший період, що не перевищує два роки, зробити це, якщо такі компанії відповідно до статті 20 подали на схвалення наглядового органу заходи, які вони збираються вжити з цією метою;
(b) звільнити компанії, про які йдеться в (1), чиї річні премії або дохід від внесків після завершення п'ятирічного періоду в шість разів менші від розміру мінімального гарантійного фонду, передбаченого статтею 17 (2), від вимоги створити такий мінімальний гарантійний фонд до кінця фінансового року, стосовно якого дохід від премій і внесків у шість разів більший такого мінімального гарантійного фонду. Після розгляду результатів перевірки, про яку йдеться у статті 33, Рада одностайно приймає рішення за пропозицією Комісії стосовно того, коли таке звільнення повинне бути скасоване державами-членами.
3. Компанії, що прагнуть розширити свою діяльність у значенні статті 8 (2) або статті 10, не можуть цього зробити, допоки вони терміново не приведуть свою діяльність у відповідність до правил цієї Директиви. Однак компанії, про які йдеться у підпункті (2) (b), які в межах національної території розширюють свою діяльність на інші види страхування або на інші частини території, можуть бути звільнені на 10 років з дня повідомлення про Директиву від вимоги створити мінімальний гарантійний фонд, про який ідеться у статті 17 (2).
4. Компанія, яка має структуру, іншу від будь-якої, переліченої у статті 8, може продовжувати протягом трьох років від дня повідомлення про цю Директиву займатися своєю діяльністю у правовій формі, в якій вона працювала на час повідомлення. Підприємства, створені у Об'єднаному Королівстві "Королівською грамотою" або "Актом приватного права" або "спеціальним Актом публічного права", можуть продовжувати здійснювати свою діяльність у даній формі впродовж необмеженого часу. Компанії у Бельгії, які відповідно до своїх об'єктів здійснюють свою діяльність у сфері позик під нерухомість або операцій із заощадженнями відповідно до N 4 статті 15, положення, що стосуються нагляду за приватними ощадними банками, які координуються від 23 червня 1967 року "arrete royal", можуть продовжувати здійснювати таку діяльність впродовж трьох років з дня повідомлення про цю Директиву. Відповідні держави-члени складають список таких компаній і направляють його іншим державам-членам та Комісії.
5. На прохання компаній, які відповідають вимогам статей 15, 16 і 17, держави-члени припиняють застосовувати обмежувальні заходи такі як ті, що стосуються застав, депозитів і гарантій, встановлених відповідно до діючих правил.
Держави-члени дозволяють представництвам або структурним підрозділам, про які йдеться у Розділі III, які на час вступу в силу заходів імплементації цієї Директиви, займаються одним або більше видами, про які йдеться у статті 1, і не розширюють свою діяльність у значенні статті 10 (2) щонайменше впродовж п'яти років від дня повідомлення про цю Директиву, привести свою діяльність у відповідність з умовами статті 25.
Під час періоду, який закінчується на час вступу в силу угоди, укладеної з третьою країною відповідно до статті 29 і щонайпізніше після завершення чотирирічного періоду після повідомлення про Директиву, кожна держава-член може зберегти на користь компаній такої країни встановлених на її території правил, що застосовувались до них на 1 січня 1973 року відносно активів урівноваження і розміщення технічних резервів, за умови, що повідомлення надіслано іншим державам-членам і Комісії, і що межі пом'якшень, наданих відповідно до статті 15 (2) на користь компаній держав-членів, заснованих на її території, не перевищуються.
Комісія і компетентні органи держав-членів тісно співпрацюють з метою сприяння нагляду за прямим страхуванням в межах Співтовариства і вивчення будь-яких труднощів, які можуть виникнути при застосуванні цієї Директиви.
1. Комісія подає Раді впродовж шести років від дня повідомлення про цю Директиву звіт про результати фінансових вимог, накладених цією Директивою щодо ситуації на страхових ринках держав-членів.
2. Комісія подає Раді, за необхідності, проміжні звіти до закінчення перехідного періоду, передбаченого статтею 30 (1).
Держави-члени вносять зміни до своїх національних положень, щоб привести їх у відповідність до цієї Директиви впродовж 18 місяців від дня повідомлення про неї і відтак інформують про це Комісію. Положення, до яких внесено зміни відповідно до статей 30, 31 і 32 застосовуються впродовж 30 місяців від дня повідомлення.
Після повідомлення про цю Директиву держави-члени забезпечують, що тексти головних положень законодавчого, регулятивного або адміністративного характеру, прийняті ними у сфері, охопленій цією Директивою, направляються Комісії.
Додаток є невід'ємною частиною цієї Директиви.
Ця Директива адресується державам-членам.
Здійснено в Брюсселі 24 липня 1973 року.
За Раду
Президент І. НоргаардДодаток
A. Класифікація ризиків відповідно до видів страхування
1. Нещасні випадки (включаючи нещасні випадки на виробництві і професійні хвороби)
фіксовані фінансові види допомоги
види допомоги у вигляді відшкодування
фіксовані фінансові види допомоги
види допомоги у вигляді відшкодування
3. Транспортні засоби пересування на землі (інші ніж залізничний рухомий склад)
транспортних засобів, інших ніж автомобілі
Шкода, завдана, або втрата залізничного рухомого складу
Шкода, завдана, або втрата літаків
6. Кораблі (морські, озерні, річкові і водоканальні судна)
річкових і водоканальних суден
7. Транзитний вантаж (включаючи товари, багаж та весь інший вантаж)
Шкода, завдана, або втрата транзитного вантажу або багажу, незалежно від форми транспортування
Шкода, завдана, або втрата власності (іншої ніж власність, включена у видах 3, 4, 5, 6 і 7) у зв'язку з
природними силами, іншими ніж буря
9. Інша шкода, завдана власності
Вся шкода або втрати власності (іншій ніж власність, включена у види 3, 4, 5, 6, 7) у зв'язку з градом чи морозом і будь-яким іншим випадком таким, як крадіжка, інші, ніж ті, що перелічені в 8
Всі зобов'язання, які виникають з використання автомобілів, що пересуваються по землі (включаючи відповідальність перевізника)
Всі зобов'язання, що виникають з використання авіації (включаючи зобов'язання перевізників)
12. Зобов'язання для кораблів (морських, озерних, річкових, водоканальних суден)
Всі зобов'язання, що виникають з використання кораблів, суден або човнів на морі, озерах, річках або каналах (включаючи зобов'язання перевізника)
Всі форми зобов'язання, інші ніж згадані під N 10, 11, 12
неплатоспроможність (загальна)
кредит з погашенням в розстрочку
16. Різноманітні фінансові втрати
недостатність доходу (загальна)
непередбачувані торговельні витрати
непрямі торговельні втрати, інші ніж ті, що зазначені вище
інші фінансові втрати (не торговельні)
Юридичні витрати і видатки на судові розгляди
Ризики, віднесені до одного з видів, не можуть бути включені до іншого виду, за винятком випадків, про які йдеться у пункті B.
Надання допомоги особам, які потрапили у скрутну ситуацію при подорожуванні, знаходячись поза домівкою або поза місцем постійного проживання.
B. Опис ліцензій, наданих для більше ніж один вид страхування
Якщо ліцензія одночасно покриває:
(a) Види N 1 і 2, його назва буде "Страхування на випадок хвороби і нещасного випадку";
(b) Види N 1 (четвертий пункт), 3, 7 і 10 буде називатися "Автомобільним страхуванням";
(c) Види N 1 (четвертий пункт), 4, 6, 7 і 12, буде називатися "морським і транспортним страхуванням";
(d) Види N 1 (четвертий пункт), 5, 7, і 11, буде називатися "Авіаційним страхуванням";
(e) Види N 8 і 9 будуть називатися "Страхування проти пожеж та інших втрат власності";
(f) Види N 10, 11, 12, 13 будуть називатися "Страхування зобов'язання";
(g) Види N 14 і 15 будуть називатися "Страхування кредиту і поручительства".
Всі види одержують назву, вибрану відповідною державою-членом, яка повідомляє інші держави члени і Комісію про свій вибір.
Компанія, що одержує ліцензію на страхування головного ризику, який належить до одного виду або групи видів також може страхувати ризики, включені до іншого виду без одержання ліцензії на здійснення страхування таких ризиків, якщо вони:
стосуються предмета, який застрахований проти головного ризику і
покриті контрактом, що страхує головний ризик.
Однак ризики, включені до видів 14, 15 та 17 в пункті A цього Додатка, не можуть розглядатися як додаткові ризики до інших видів.
Тим не менше, ризик, включений до виду 17 (страхування судових витрат) може розглядатись у якості додаткового ризику до виду 18, якщо виконуються умови, визначені у першому абзаці, коли основний ризик стосується виключно допомоги, що надається особам, які потрапляють у скрутну ситуацію при подорожуванні, знаходячись поза домівкою або поза місцем постійного проживання.
Страхування судових витрат може також розглядатись у якості додаткового ризику за умов, визначених у першому підпункті, коли це стосується спорів або ризиків, що випливають із або у зв'язку з експлуатацією морських суден.
Official Journal L 228, 16.08.1973, р. 0003-0019.
Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського Союзута перспективи адаптації законодавства України.
- Харків: Консум, 2002.
