СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

05.10.2004                               Справа N 3-2423к04-46/19
 

(Витяг)

Оскільки кошти, які знаходяться на рахунку клієнта банку, визначаються активами платника податків, що належать юридичній чи фізичній особі на праві власності або повного господарського відання, тому вони підлягають конституційному захисту як об'єкт права власності.

Відповідно до пункту 6.3 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ), порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Таким чином, відносини між клієнтом та банком є цивільно-правовими.

Правовідносини між клієнтом та Державною податковою інспекцією є публічно-правовими, оскільки регулюються податковим законодавством, яке зобов'язує клієнта сплачувати податки, а Державну податкову інспекцію правом перевіряти правильність їх сплати та застосовувати санкції при виявленні порушень виконання таких зобов'язань.

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при розгляді спору щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме прийняти і виконати платіжні вимоги на списання з рахунку клієнта банку податкового боргу, слід застосувати нормативні акти, що регулюють права і обов'язки сторін стосовно відкриття банківських рахунків та порядок здійснення руху коштів по них.

Відповідно до пункту 1.39 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ), примусове списанні грошей - це списання грошей, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 1.40 вищевказаної статті ( 2346-14 ), стягувачем є особа, яка може бути ініціатором переказу грошей з рахунка платника на підставі виконавчих документів, визначених законом.

Пунктом 20.1 статті 20 цього ж Закону ( 2346-14 ) визначено, що ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Перелік виконавчих документів наведений у статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), який відповідно до його преамбули визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Цей перелік є вичерпним, і рішення Державної податкової інспекції про стягнення податкового боргу шляхом направлення платіжної вимоги в цьому переліку як таке, що підлягає примусовому виконанню, відсутнє.

Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов невірного висновку про те, що позивач мав право ініціювати примусове списання коштів з рахунків платників податків відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), позаяк вказаний Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки на підставі цього Закону не виникають відносини підпорядкування між банком та органом державної податкової служби щодо клієнта банку.

Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 01.04.2004 р. у справі N 11/234 - скасувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2003 р. ( v_458600-03 ) залишити в силі.

Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.